“Не все програють (щось же повертається як виграш). Але загалом це сумний факт, що під час війни 12 — 20 мільярдів люди витрачають щомісячно на такий тип розваг”, — зауважив перший заступник голови комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики Ярослав Железняк. То чому маємо таку ситуацію?
— Точну цифру тих, хто постійно грає, певна річ, ніхто не може назвати, — каже Антон Кучухідзе, голова Громадської спілки “Всеукраїнська рада гемблінгу”. — Так, є дані, що минулого року українці витратили на поповнення ігрових рахунків 159 мільярдів гривень. Але чи це були тисяча осіб-мільйонерів, які можуть дозволити собі високі ставки, чи десятки тисяч — встановити неможливо.
Перед початком повномасштабної війни ми у партнерстві з дослідницькою агенцією Info Sapiens проводили соціологічне опитування. Зокрема, запитували у респондентів, чи хотіли б вони хоч раз зіграти в азартні ігри. Тоді 7,2% опитаних відповіли, що мають бажання спробувати (враховуючи ту кількість населення, яка була в Україні на початок 2022 року, йдеться приблизно про 2,9 мільйона осіб). Проте зауважу, що у країнах, де дозволені азартні ігри, зазвичай із загальної кількості охочих зіграти насправді грає лише 3 — 5%. Нині не зовсім зрозуміло, яка чисельність постійного населення в нашій країні, тому такі розрахунки не будуть точними.
За останніми даними Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ), за весь час існування Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів або участь в азартних іграх, туди внесено дані про 11 593 осіб. Тобто не йдеться ні про 50, ні про 100 тисяч. Зрештою, якщо людина грає в азартні ігри, то не варто її одразу причисляти до лудоманів і узалежнених.
— Під час війни кількість гравців в азартні ігри збільшується, — запевняє Світлана Михайлів, керівниця Українського інституту психотерапії узалежнень. — За останні три роки ігроманія у нас набуває характеру пандемії. Річ у тому, що суспільство перебуває у стані безперервної напруги через невизначеність. Ігри ж використовуються як інструмент для зняття стресу. Маю клієнта, який тепер на фронті. Він каже, що бійці перед виходом на бойові позиції, щоб швидше минув час очікування, починають грати. А потім бачать рекламу мінікредитів. Усе таке легкодоступне. Тож частина гравців цим користується.
Що ж до підлітково-юнацької ігроманії, то вона з’являється внаслідок експериментів дітей. Хтось експериментує з психоактивними речовинами, а хтось із онлайн-казино. Казино дає можливість виграти гроші. І от підліток, який бажає сепаруватися від батьків, виграє. З’являється ілюзія фінансової автономності. Дитина починає вірити, що легко отримає гроші. Вмикається ірраціональне мислення, і зрештою новий узалежнений від ігор усе програє.
На жаль, в Україні дуже розрекламовані азартні ігри. На багатьох сайтах легко взяти участь у грі. І кредитів може набрати будь-хто. Серед моїх клієнтів була дівчина, яка почала грати й оформила кредит на свого... шестирічного брата. Кожен гравець бере позики, сподіваючись, що невдовзі все віддасть. Проте це так не працює. Згодом рідні мусять розв’язувати проблеми ігроманів.
А тепер щодо так званого Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів або участь в азартних іграх. Так от. Це — фікція. Внесення у нього відбувається на бажання залежного від азартних ігор чи його близького оточення. Тобто людина, розуміючи, що не має сили волі, аби зупинитися, обмежує сама себе у такий спосіб. Чи працює це? Вочевидь доти, доки ігроман не знайде шляхів обходу обмежень. Адже можна створити нову сторінку, зареєструватися під іншим прізвищем.
— А як зрозуміти, що людина — ігроман? Її поведінка може це якось видавати?
● С. Михайлів:
— Коли йдеться про узалежнення від психоактивних речовин (алкоголю, наркотиків), то через поведінкові зміни можна виявити залежність. Ігромани ж — одинаки. Для гри в азартні чи комп’ютерні ігри компанія зазвичай не потрібна. Досить мати гаджет. Людей, які б виграли гроші в казино, зняли їх з рахунку і покинули все, дуже мало. Це не ігромани, а особи зі схильністю до азарту, в яких усе під контролем. Ті ж люди, у яких патологічний потяг до азартних ігор, можуть добре все приховувати. Їхнє узалежнення часто не позначатиметься на поведінці. Про свою пристрасть і фінансові труднощі ці люди нікому не кажуть. Це може тривати доти, доки колектори чи представники банків не починають телефонувати рідним.
Що ж до залежності саме від комп’ютерних ігор, то це явище спостерігається особливо серед молоді. У часи пандемії COVID19, коли всім радили залишатися вдома, з’явилося багато нових гравців. Люди не виходили з помешкань і для розваги грали у комп’ютерні ігри. Але тут йдеться про геймерство, а не про пристрасть до азартних ігор. Дехто, граючи в мережеві ігри онлайн, задовольняє свою потребу в комунікації. Дехто ідентифікує себе із героями комп’ютерних ігор. Дорослі, які витрачають на такі ігри багато часу, зазвичай у цьому не зізнаються. А діти та підлітки хваляться своїми досягненнями. Загалом є небезпека, що такі гравці перейдуть згодом і до азартних ігор, робитимуть ставки, гратимуть на гроші, братимуть кредити.
