Темрява, поганий зв’язок, ліфти не працюють, а виклики — один за одним. У таких реаліях доводиться нині нерідко працювати фахівцям служб екстреної медичної допомоги.
Аліна Крупська — парамедикиня виїзної бригади Павлоградської станції Дніпропетровського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Місто, можна сказати, прифронтове, тож часто їй доводиться виїжджати на дзвінки навіть під час повітряних тривог.
“У нас відключення не лише за графіком — нерідко застосовують і екстрені, адже часто є прильоти по енергетиці. Але мусимо підлаштовуватися до будь-яких умов, — каже медикиня. — Наприклад, під час повітряної тривоги, коли немає світла, навігатор у машині не працює. Може зникати й мобільний зв’язок. То маємо карти різних операторів, хоча б одна мережа є робоча. Звісно, після знеструмлення у квартирах чи будинках темно, але для таких випадків маємо налобні ліхтарики”.
Парамедикиня пригадує один із найважчих викликів, коли у напівтемряві допомогу доводилося надавати дитині. “То був хлопчик віком 12 років, непритомний, із судомами, порушеним диханням, — зауважує співрозмовниця. — Восьмий поверх, ліфт не працює. На щастя, ми вчасно дісталися до маленького пацієнта, стабілізували його стан і госпіталізували”.
Справжнім випробуванням для медиків є і зупинка ліфтів, коли нема світла. “Якось нам довелося бігти до пацієнта аж на 13-й поверх. При цьому із собою треба було нести медичну сумку з медикаментами, реанімаційний рюкзак, дефібрилятор, ноші, — каже 24-річна Руслана Сомова, парамедикиня КНП “Чернігівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф”. — Сама лише сумка з медикаментами важить приблизно 30 кілограмів, і стільки ж — реанімаційний рюкзак. Буває, що працюємо у складі двох парамедиків плюс екстрений медичний технік, але є виклики, коли виїжджаємо лише вдвох”.
Владислав Приходько, лікар бригади екстреної медичної допомоги та медицини катастроф зі Львова, погоджується, що проблема з ліфтами під час блекаутів дуже гостра. “На жаль, багато людей, викликаючи нас під час відключення світла, не попереджають диспетчерів про графік знеструмлення. Бригада поспішає, поверх високий — і буває так, що застрягаємо в ліфті. Так втрача ємо дорогоцінний час, — наголошує лікар. — Колись ми “засіли” хвилин на сорок у ліфті з пацієнткою, жінкою старшого віку з інсультом. Добре, що зрештою все минулося і вона вижила”.
Владислав також зауважує, що під час блекаутів зростає кількість викликів від людей похилого віку. “Часто йдеться про хронічні хвороби, а не про екстрені випадки. Приїжджаєш — а там просто підвищений тиск...” — констатує лікар.
“Буває, поспішаєш до пацієнта, який начебто задихається, на сьомий поверх, бо ліфт не працює. Несеш на собі балон кисню (важить майже 10 кілограмів), апаратуру... Приходиш — а насправді ніхто не задихається, — ділиться 41-річна Ольга Пирсько, парамедикиня бригади медицини катастроф Львівського ОЦЕМД та МК. — А одного разу під час відключення світла нам довелося навіть викликати ДСНС та поліцію, щоб потрапити до пацієнтки. На “швидку” зателефонувала донька жінки похилого віку, бо не могла додзвонитися до мами і не мала ключів від квартири. У старенької був інсульт. Вона пролежала на підлозі близько двох днів. Ми відразу ж надали допомогу і доправили її до лікарні”.
А 27-річна Мар’яна Височанська, лікарка з медицини невідкладних станів зі Стрия, розповідає, які складнощі виникають під час викликів за межі міста.
“У селах часто не працює вуличне освітлення, важко знайти потрібну вулицю чи номер будинку, — каже пані Мар’яна. — Ще й немає мережі, наш навігатор або нечітко показує адресу, або взагалі її не знаходить. Тому дуже важливо, щоб родичі детально пояснювали, куди саме маємо їхати, або виходили нам назустріч”.
