“Вступників щороку менше, і, на жаль, ця тенденція триватиме. Основна причина — депопуляція”, — обгрунтовує велике скорочення міністр освіти Оксен Лісовий. За його словами, внаслідок оптимізації залишиться близько 100 вишів.
— Україна має зобов’язання у рамках євроінтеграції оптимізувати кількість закладів вищої освіти. Та й це очевидно, що їх потрібно скорочувати, — вважає Єгор Стадний, перший проректор Київської школи економіки. — У 1992 році в нас було 158 вищих навчальних закладів, де навчалося 855 тисяч студентів. Сьогодні в українських вишах на денній формі навчається теж більш як 800 тисяч студентів. Але закладів вищої освіти — понад 380. У Польщі, Німеччині, Угорщині, Румунії на 1 мільйон населення — близько трьох закладів вищої освіти, а в нас — 5,5.
Ще після Революції Гідності серйозно заговорили про потребу об’єднання та укрупнення унверситетів. От, наприклад, підготовка студента в Одеському державному екологічному університеті коштує державному бюджету 127 тисяч гривень на рік (дані на 2020 рік). Тим часом в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова це 61 тисяча гривень. Для чого ж так переплачувати десятки років? Або ж візьмімо, до прикладу, Вінницький аграрний університет. Там понад 55% бакалаврських програм не є аграрними.
Кому не зрозуміло, що, наприклад, у Рівному цілком досить буде одного університету. Так, у тій області є ще Національний університет “Острозька академія”. Але тут йдеться про нашу історичну спадщину, яку маємо зберігати.
— Сьогодні середня кількість студентів в закладі вищої освіти зменшилася більш, ніж удвічі порівняно з 2007 роком, — розповідає професор Володимир Бахрушин, член Національної команди експертів з реформування вищої освіти. — Й згідно з демографічними прогнозами у найближчі 10-15 років їх кількість продовжить зменшуватися. Якщо порівнювати кількість і регіональний розподіл українських ЗВО з аналогічними показниками країн ЄС, а також враховувати демографічні прогнози і соціальні наслідки, то на 2030 рік оптимальна кількість закладів вищої освіти у нас могла б становити орієнтовно 200-250 (зараз -- 340), з яких 100-120 були б державними.
Зараз у нас скорочення кількості студентів у ЗВО часто відбувається без скорочення кількості освітніх програм. Наслідком є велика кількість освітніх програм, де в середньому на рік навчання припадає менше 10, а то й 5 студентів. За таких умов собівартість навчання істотно зростає, а якість освіти погіршується.
— В Україні витрати на державне замовлення для підготовки студентів у закладах вищої освіти набагато більші, ніж витрати на науку, — каже Микола Скиба, експерт напряму “Освіта” Українського інституту майбутнього. — Виходить, що ми науку не розвиваємо, зате набираємо купу людей, щоб вони отримали дипломи. А те, що потім ті люди не знаходять собі застосування, мало кого обходить.
— Перед повномасштабною війною у нашій країні приблизно 80% випускників шкіл вступали до університетів та інститутів, — розповідає Сергій Квіт, президент Національного університету “Києво-Могилянська академія”, міністр освіти і науки України у 2014 — 2016 роках. — А Європейський Союз тепер декларує близько 30% випускників шкіл, які стають студентами ЗВО. В Україні люди не могли знайти робоче місце з гідною зарплатою, тому пересиджували певний час в університетах. Це ніби непогано, якщо людина чогось повчиться у ЗВО. У цьому випадку йдеться не про якість освіти чи про потребу економіки, а про забезпечення соціальних потреб людей. Тому реформування вищої освіти тісно пов’язане з іншими, передусім економічними реформами. Питання в тому, яку кількість ЗВО може дозволити собі українська економіка.
Треба добре визначитися з тим, які заклади вищої освіти потрібні в кожному регіоні України. Також потрібно враховувати, що якісним університет може бути лише за умови його повної автономії. Зараз наші заклади вищої освіти мають академічну автономію, так як і американські та європейські, але не мають фінансової автономії. Тобто не можуть капіталізувати свої здобутки. Вища освіта в Україні залишається великим соціальним проектом.
— А яким мало б бути об’єднання вишів?
● С. Квіт:
— Раніше були випадки поглинання ЗВО в різних областях України. Наприклад, у 2016 році згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України, Буковинський державний фінансово-економічний університет було приєднано до Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича.
На початку січня цього року Кабмін ухвалив два розпорядження про об'єднання закладів вищої освіти. Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського об'єднується із Національним університетом кораблебудування. Згодом із цих двох закладів утворять багатогалузевий Університет кораблебудування і розвитку Півдня. Крім цього Одеський державний екологічний університет і Фізико-хімічний інститут захисту навколишнього середовища і людини приєднуються до Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.
При злитті потрібно враховувати, наскільки якісні навчальні програми у ЗВО, чи у них не ведеться фейковий освітній процес, чи університет не став місцем для переховування ухилянтів та ін. Треба також зважати й на те, що повномасштабна війна в країні створює несподівані обставини і виклики.
● М. Скиба:
— Об’єднувати потрібно ті навчальні заклади, що мають хоч якийсь потенціал. Варто задуматися, скільки загалом університетів чи осередків закладів вищої освіти держава готова підтримувати.
Університети від об’єднання мають здобувати переваги. Та це можливо, якщо заклади вищої освіти перестануть бути лише виконавцями державного замовлення. Якщо ж університети залишаться “фабриками дипломів”, то об’єднання не матиме сенсу. Замість 300 таких “фабрик” буде 100.
● Є. Стадний:
— Мали б бути чітка візія, концепція, модель, критерії об’єднання закладів вищої освіти, визначене місце розташування новоствореного університету, наглядовий орган, який стежив би за процесом цього об’єднання. Також мали б виділятися додаткові ресурси для стимулювання злиття закладів вищої освіти. Проте цей сценарій не для 2024 року. Він був актуальний для 2020-го.
Тим часом керівники деяких ЗВО виступають проти того, що неминуче станеться. У цій ситуації мені навіть більше шкода сильніші університети, які об’єднуватимуть зі слабшими. Наприклад, у Таврійському національному університеті імені В. І. Вернадського дуже бідкаються, що їх хочуть об’єднати із НУ “Києво-Могилянська академія”. Хотів би я подивитися на того студента Таврійського університету, який відмовився б від диплома “Могилянки”.
А ректор Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди каже, що має намір звернутися до суду, якщо їх вирішать об’єднати з Харківським національним університетом імені В. Н. Каразіна. У цьому ЗВО чомусь раптом у 2023 році побільшало вступників на магістратуру на контрактну форму. Цікаво, якої статі та року народження ці вступники? Та студенти і викладачі Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди мали б лише радіти, що об’єднаються з набагато престижнішим закладом вищої освіти, який є у міжнародному рейтингу.
● В. Бахрушин:
— Загалом у законодавстві передбачено різні варіанти — злиття, приєднання, припинення юридичної особи. Всі вони у різних випадках використовувалися в урядових рішеннях щодо оптимізації мережі закладів вищої освіти.
Є також приклади судових рішень, що скасовують розпорядження Кабінету Міністрів України щодо реорганізації університетів, через порушення норм Регламенту КМУ та вимог окремих не освітніх законів, зокрема Кодексу законів про працю.
