“Є проблема. А може, і трагедія”, — так одна з мам, Надія Потоцька, описує в соцмережі ситуацію у київській приватній школі, де навчається її син. Жінка розповідає, що Матвій — єдина дитина у класі, яка розмовляє українською, і однокласники його кривдять.
До педагогів у школі пані Надія претензій не має. Каже, вони спілкуються державною, зокрема і їхня вчителька — вона багато робить для популяризації української мови та культури. Але проблема в батьках однокласників, які російськомовні, і значна частина не переходить на українську. Навіть у школі із вчителем. Мати Матвія питає поради: “Що робити? Чи є в цій ситуації інструмент, як достукатись до батьків?”
“Така сама історія була у приватній школі в моєї дочки, а тепер вона одна-єдина україномовна у класі в державній школі, — ділиться наболілим ще одна мама, військовослужбовиця Ярина Чорногуз. — Як я зрозуміла, діти переходять із нею на українську або розмовляють суржиком. Але з російськомовними спілкуються російською”. Жінка також дивується позиції батьків: “Що в їхніх головах, що навіть російські щотижневі обстріли міст зі стількома жертвами нічого не змінили?!”
— Наш ворог розуміє, що мова — це зброя, — каже координатор руху “Простір свободи” Тарас Шамайда. — Метою російської агресії є знищення нашої ідентичності, зокрема мови, яка є її основою. РФ веде війну не лише кулями, ракетами, танками, літаками, а й у віртуальному просторі — за мізки людей. Це не спонтанне явище. Це цілеспрямована політика ворога, яка сфокусована на дітях і молоді. Кремль вкладає у цю політику значні ресурси, зокрема в останні півтора року. Для того щоб наші діти слухали російськомовні пісні, щоб дивилися російськомовні відеоролики у соцмережах, щоб поширювали російськомовні меми.
Свого часу і для багатьох батьків в Україні російська мова була звичною. Але лише невелика частина їх є нащадками переселенців із Росії. Більшість — це люди, яких самих або батьків чи бабусь/дідусів колись русифікувала Москва. І вони досі не наважилися розірвати зачароване коло русифікації.
На жаль, наша влада не має належного розуміння того, як потужно Росія працює на цьому напрямі. А якщо немає розуміння того, що відбувається, якщо правильно не поставлено діагнозу, то дуже важко лікувати хворого. Нині часто можна почути, що багато людей відмовилося від російської мови після Революції Гідності і ще більше — після 2022 року. Справді, кілька мільйонів людей свідомо перейшло на українську. Однак на сьогодні цей процес не просто зупинився, триває повільний та водночас відчутний “відкат” назад. І найбільша проблема саме з дітьми шкільного віку й молоддю.
— Виховуючи дітей російською, батьки перекладають на їхні плечі проблему, яку перебрали у спадок і мали б розв’язати самі, — додає активіст Громадянського руху “Відсіч” Сергій Оснач. — Почасти це пов’язано з неусвідомленням важливості мови. На жаль, накинутий нам стереотип “какая разніца” досі існує.
Деякі ж батьки насправді усвідомлюють проблему, їм просто бракує знання мови та рішучости. Саме через страх осоромитися або неспроможності зробити зусилля над собою чимало дорослих не переходить на українську. Дітям також непросто перейти на мову, якщо нею не говорять у родині. Маємо зачароване коло: батьки чомусь думають, що дітям буде легше перейти на українську колись, ніж їм самим тепер. Можна зрозуміти почуття свідомих батьків, чиї діти стикаються з тиском російськомовного середовища у класі.
— Як змінити ситуацію?
● Т. Шамайда:
— Безперечно, держава повинна просувати український культурний продукт, дбати про те, щоб якість і кількість української музики, українського кіно, українських ігор і всього, що споживають люди, особливо нині у гаджетах через інтернет, були достатніми. На це не можна шкодувати ні зусиль, ні коштів, тому що це — частина нашої національної безпеки.
● С. Оснач:
— Деякі російськомовні батьки і діти просто потребують допомоги, підтримки або додаткової спонуки, щоб почати перехід на українську. Можливо, свідомим батькам і не доведеться пробивати стіну, щоб українізувати клас. Щоб дізнатися, інколи треба спробувати. Наприклад, спитати: “Бажаєте перейти на українську? Ми б хотіли вам допомогти”. Не всі жертви зросійщення безнадійно втрачені.
