Міністерство культури та інформаційної політики внесло до Національного переліку п’ять нових елементів нематеріальної культурної спадщини України. Серед них — традицію рогозоплетіння села Щітки та Писарівка Вінницької області. У чому особливість цього ремесла, розповідає Галина Заєць, майстриня з 35-річним досвідом із села Писарівка.
“Традиційні в Щітках та Писарівці — трапецієподібні плетені кошички з рогози, — каже жінка. — Також ми виготовляємо личаки, капелюхи, ляльки”.
Майстриня розповідає, що традиція плетіння з рогози налічує вже понад 250 років. “Матеріалу по заплавах річок було багато, тому люди й стали займатися цим ремеслом, — каже Галина Заєць. — Спочатку робили щітки з рогози (від цього і пішла назва села Щітки), згодом — кошики”.
Заготовляє рогозу пані Галина із другої половини серпня і аж до жовтня. Зрізані стебла везе додому і ставить під паркан приблизно на три тижні, щоб сохли під сонцем. Після цього складає на горищі, де матеріал досушується.
● Галина Заєць. Фото надала Галина Заєць
“На один кошик потрібен пучок рогози діаметром 15 — 20 сантиметрів. Перед роботою заливаємо рогозу гарячою водою, щоб розмокла, — і за пів години матеріал готовий, з нього можна плести”, — пояснює жінка.
“Раніше у наших краях плели з рогози ледь не в кожній хаті, — зауважує Галина Заєць. — А нині, на жаль, щораз менше людей береться виготовляти традиційні вироби з цієї сировини. Це дуже трудомістка робота і низькооплачувана. На виготовлення виробу може піти від одного тижня до кількох місяців. Люди воліють купити пластиковий пакет, ніж плести кошик”.
Попри все, майстриня свої знання з рогозоплетіння передала онукові. “Ця робота хоч і важка, але приємна. Хто навчився плести з рогози, той відчув смак творчості”, — підсумовує моя співрозмовниця.
