Перше, що впадає у вічі, — значне підвищення соціальної допомоги, зарплат і пенсій. Наприклад, зарплати учителів наступного року зростатимуть двічі — із січня на 30%, а з вересня — ще на 20%. Вищими також стануть мінімальна зарплата і прожитковий мінімум, а отже, й виплати, прив’язані до них, зокрема пенсії. Одноразова допомога при народженні дитини підскочить із 10 тисяч гривень до 50 тисяч, а допомога для догляду дитини до року — із 860 до 7000 гривень. З’явиться нова щомісячна виплата для дітей віком 1 — 3 роки “єЯсла” у розмірі 7 тисяч гривень, якщо батьки виходять на роботу. Збережеться одноразова допомога для першокласників “Пакунок школяра” на рівні 5 тисяч гривень, запроваджена цьогоріч. Безплатним харчуванням у школах забезпечать учнів не лише 1 — 4 класів, а й 5 — 11.
Міністр фінансів Сергій Марченко зауважив, що бюджет сформований із розрахунку, що війна триватиме і наступного року. За даними Міноборони, один день війни коштує Україні 172 мільйони доларів, або 7,2 мільярда гривень. Багатьох, з огляду на такі цифри, дивує “бал щедрості” від уряду. “Ворог уже капітулював? — питають вони. — У нас переповнена скарбниця? Чи, може, економічний бум?” А й справді, чи виправдане підвищення соціальних стандартів у час війни, коли головним нашим завданням є стримати агресора?
— Ні, не виправдане, — каже експерт із соціальних питань Андрій Павловський. — У проєкті бюджету вказано, що загальні витрати становлять 4,8 трильйона гривень. На оборону ми витрачаємо приблизно 2,8 трильйона гривень на рік. І приблизно таку саму суму держава збирає завдяки внутрішнім податкам, зборам, акцизам тощо. Тобто виходить, що в нас фактично всі гроші, які ми самі заробляємо, йдуть на оборону та безпеку. А решта — понад 2 трильйони — на інші потреби, зокрема на соціальну сферу, культуру, освіту, на зарплати держслужбовцям, пенсії і так далі. Звідки ми їх беремо? Із зовнішніх запозичень, кредитів і грантів. Але якщо в нас така величезна діра у бюджеті — 2 трильйони гривень, то, може, варто подумати про скорочення витрат, а не про підвищення?!
— Розумію, у багатьох родин нині скрутне фінансове становище. Але є і більш-менш забезпечені родини, яким не конче потрібна “тисяча Зеленського” чи 5 тисяч на те, щоб зібрати дитину до школи, — продовжує Андрій Павловський. — Уся соціальна допомога повинна бути адресною, як це є в ЄС, куди ми прямуємо. Соціальні ж виплати повинен отримувати той, хто їх найбільше потребує. Тому варто навести елементарний лад у бюджетній сфері. Але цього ніхто не робить. Бо якщо зачепити певні соціальні групи, то вони будуть незадоволені. А влада увесь час, не маючи на те об’єктивних підстав, чомусь готується до виборів. І це обмежує її у жорстких заходах, у проявленні політичної волі. Керманичі держави бояться, що якщо образять певні соціальні групи, то ті вже за них не проголосують.
— Соціальні витрати держава фінансує завдяки західній підтримці, — додає експерт Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус. — Тобто це річ, яку варто погоджувати з нашими партнерами. Адже хто платить гроші, той замовляє музику. Союзникам треба пояснювати: “Вас хвилює, що багато людей виїжджає з України. Одна зі складових, чому люди виїжджають, — це те, що їхні діти не можуть отримати якісну освіту в Україні, оскільки у нас мало платять викладачам, чи те, що охорону здоров’я у нас фінансують недостатньо. Тому просимо вас у час повномасштабної війни дати нам більше грошей на соціальні витрати”.
Якщо наші партнери готові збільшувати фінансування, то можна підвищувати соцстандарти. Якщо ж такої домовленості немає, то варто дивитись на те, що генерує наша економіка. Наразі економіка зростає (різке зниження було 2022 року). Якщо є зростання, то можна пропорційно збільшувати витрати, але не забувати, що пріоритет — військова сфера. Якщо ж зростання економіки недостатньо для того, щоби підвищувати соцстандарти, то цього робити не можна.
— Критика проєкту бюджету на наступний рік, зокрема підвищення деяких соціальних платежів, у мене, правду кажучи, викликає подив, — зазначає голова Комітету економістів України Андрій Новак. — Тому що попередня критика була якраз про низькі соціальні платежі, зарплати та пенсії. Багато хто казав, що ми не втримаємо людей в Україні не так із причини війни, як із причини низьких соцстандартів. І тепер, коли уряд у міру можливостей підвищує зарплати, пенсії, соцдопомогу, знову лунає критика.
Уряд має можливість суттєво підвищувати зарплати, пенсії та соцвиплати з двох причин. По-перше, через значне зменшення кількості населення в Україні унаслідок масової зовнішньої міграції — за оцінками ООН, приблизно 7 мільйонів людей виїхали з України. По-друге, ми з власного бюджету фінансуємо витрати на оборону. Але в цій сфері також маємо цільову допомогу від урядів понад 60 держав, які входять до так званої коаліції підтримки України. Також отримуємо гроші від міжнародних фінансових організацій, як-от МВФ, Світовий банк, Європейський центральний банк і так далі. Тобто витрати на оборону нам допомагають фінансувати партнери за принципом “Україна отримуватиме стільки, скільки треба”. І це передусім стосується фінансів, зокрема покриття дефіциту бюджету. Тому, зважаючи на оцей принцип зовнішньої допомоги, пов’язувати витрати на оборону з витратами на освіту, медицину й інші сфери, м’яко кажучи, некоректно.
— Багато хто звертає увагу на те, що для Москви пріоритет — війна. Чи переможемо ми ворога, якщо не вкладатимемо максимум грошей у відбиття російської агресії?
● А. Павловський:
— Це правда: якщо ми хочемо досягати серйозних успіхів на фронті, то маємо діяти за принципом “все для фронту, все для перемоги”. Левову частку грошей слід спрямовувати на оборону. Найвищі зарплати й найбільший соціальний пакет повинні бути у військових — людей, які щодня ризикують життям, здоров’ям, захищаючи Батьківщину. А не в чиновників, які сидять у теплих кабінетах у міністерствах, наглядових радах і так далі. Коли в нас так буде, то люди розумітимуть заклики затягнути паски, бо бачитимуть, що представники влади починають із себе й подають приклад іншим.
● А. Новак:
— Хіба можна менше витрачати на й без того низькі зарплати та пенсії? Ні. Хіба можна менше витрачати на соцдопомогу різним верствам населення? Напевно, що ні. Так, можна було б дещо менше витрачати на благоустрій, але тільки у прифронтових населених пунктах. У решті життя має тривати. Бо якщо ми скоротимо цивільну економіку, то зменшимо наші можливості фінансувати оборону.
