Створили шпиталь на другий день повномасштабного вторгнення на базі районної державної лікарні ветеринарної медицини. Зарплату працівникам, об’єднаним у три бригади, виплачує Держпродспоживслужба. Ветеринари шпиталю виїжджають рятувати тварин у зону бойових дій, на деокуповані території. Допомагають також кінологічним центрам.
“З 2014 року я неодноразово бував у відрядженнях у зонах АТО та ООС. Там проводив оперативні втручання, лікував службових собак Національної поліції, які на той час виконували вкрай важливі функції — шукали вибухівку,людські тіла, — розповідає професор Кирило Чумаков, начальник Першого військового шпиталю ветеринарної медицини. — У 2018 році з однодумцями створив польовий шпиталь для чотирилапих, я його очолив й об’їздив усю лінію фронту — від Маріуполя до Сєвєродонецька. Роботу на фронті поєднував із посадою головного лікаря районної державної лікарні ветеринарної медицини, ще й займався викладацькою роботою.
Після 24 лютого Хмельницький став містом, через яке їхали тисячі евакуйованих із зон бойових дій українців. У центральному кінотеатрі мерія тоді облаштувала два зали, куди могли поселитись біженці з тваринами. Поряд виділили кімнати і нам. Ми туди привезли операційний стіл, лампу, інструменти. Тварин оглядали і в разі потреби надавали допомогу. Найбільше було осколкових поранень. На щастя, всіх тварин врятували”.
Згодом, каже Кирило Чумаков, було облаштовано додатковий стаціонар для тварин, спонсори з-за кордону подарували апарат для УЗД. “Із реанімобілем та стаціонаром-бусом, в яких розташовані вольєри для евакуації чотирилапих, допомогли благодійники”, — каже ветеринар.
Наразі у центрі працюють 22 фахівці. Також є ветеринари зі статусом ВПО — Роман із Маріуполя та Тимофій з Херсону. “Лише за місяць ми прийняли на лікування більш ніж 800 і прооперували майже 130 постраждалих тварин, — каже пан Кирило. — Також до нас евакуювали два зоопарки з Київщини і Харківщини”.
Під час деокупації Київщини, згадує ветеринарний лікар, він із колегами працював в Ірпені, Бучі, Бородянці.
“Дуже боляче було дивитись на тварин, які померли через те, що деякі люди, виїжджаючи, їх залишили, — каже лікар. — А якось ми потрапили на страусячу ферму, де всіх птахів жорстоко вбили окупанти. Стріляли, наче у мішені в тирі...
Водночас до сліз вразило українське милосердя. Коли ми були в Бучі, до нас підійшли дві дівчинки із величезними жовто-блакитними бантами. І принесли на руках обпалене лисеня. Воно постраждало від вибуху снаряда, але діти якось врятували малюка. Тваринці й місяця не було. Ми обробили його рани, помістили у переноску і привезли у Хмельницький. Вилікували опіки і назвали лиса Буча. Такий красень виріс! Підгодовую його ковбаскою, а на знак подяки лис лиже мені руки”.
