Процес називають Розлучінє, а в деяких селах — Розків. Адже худоба наче розлучається з вільним випасом у горах.
“Розлучінє найбільше стосується овець, — каже 61-річний Василь Штефуряк, ватаг з буковинського села Усть-Путила. — Це справді цікаве дійство, бо як подивитися здалеку, то ніби біло-чорно-коричневий водяний потік спадає з гір на долину”. Дзвоники дзвонять, вівці блеють, ватаги гойкають, підганяючи худобу, а собаки, які упродовж літа її стерегли, гавкають.
До пандемії та повномасштабного вторгнення саме сходження овець з полонин приваблювало багато туристів. Щоправда, у момент, коли худобу безпосередньо передавали господарям, не бажано бути чужим, аби маржину (худобу. — Авт.) хтось не зурочив. А горяни ретельно дотримуються прадідівських звичаїв і традицій.
“Господарі впізнають свою худобу по особливих мітках, які роблять перед тим, як віддати її на полонину. Для овець це зазвичай намальовані різнокольоровими фарбами риски чи круги на вухах, сережки, — продовжує ватаг. — До речі, багато овець реагують на голос та інтонацію господарів і самі до них прибігають, коли ті їх кличуть”. Корів та коней розпізнають за мастю або клеймом на задній нозі. Клеймом можуть бути цифри чи перші букви прізвища господаря. Щоправда, тепер клеймо роблять нечасто, адже корів, на жаль, залишилося не так багато, а коней — ще менше.
Під час Розлучінє власники худоби ще й отримують молочну продукцію (бринзу, будз (копчений сир), вурду (м’який сир), яку пастухи робили всеньке літо. “З однієї доброї дійної вівці господарі мають по п’ять кілограмів бринзи. Ті, хто випасав, отримують від 70 до 200 гривень або 3 — 4 кілограми полонинських сирів”, — розповідає Василь Штефуряк.
Плата за корів залежить від контрольного надою. За словами ватага, це відбувається так: власник приходить на полонину та доїть свою корову. Пастух дивиться і записує, скільки та за один раз дає молока. Якщо, скажімо, це п’ять літрів, то сиру її господар отримає менше. Коли десять літрів, то й полонинської продукції господар матиме більше. Також частина щоденного надою стає платою пастухам. Ціни за випас коней та кіз на кожній полонині тепер різні. У Карпатах зазвичай літують від 4 до 6 пастухів, які доглядають 100 — 500 голів різної худоби та відповідають за здоров’я і безпеку тварин.
У перші дні після повернення додому вівці, корови та коні призвичаюються до домашнього харчування. Якщо в полонинах вони вільно паслися, то вдома їм дають сіно, комбікорми і, звісно, вдосталь води. “Чи не втратить худібка та коні вагу й чи не зменшаться надої?” — запитую ватага Штефуряка. Він запевняє — анітрохи. Вдома корів, як і на полонині, доять два рази на день, а овець — три. До речі, у карпатських селах маржина аж до снігу перебуває на повітрі. А вівці навіть узимку вільно ходять у спеціальній загороді й не мерзнуть, бо мають густу вовну.
