Фахівці аналітичного проєкту World Population Review уклали рейтинг держав за тривалістю робочого тижня. На першому місці у списку опинився Бутан — там працівники проводять на роботі в середньому 54 години на тиждень. На другому місці — Судан (майже 51 година), а на третьому — Лесото (50 годин). Водночас у Нідерландах, Норвегії, Австрії та Данії робочий тиждень триває 25,9 — 28,8 години. Україна з “п’ятиденкою” тривалістю 39,3 години — у середині списку. Загалом же у більшості держав кількість робочих годин не перевищує 40 (це по 8 робочих годин щодня).
— То чому в одних країнах люди працюють понад 50 годин на тиждень, а в інших — менш як 30? Чи більше робочих годин означає вищу продуктивність?
— Нині робочий тиждень коротший у Європі, Північній Америці, а також у колишніх республіках СРСР. Натомість значно довший у країнах Азії, — каже кандидат економічних наук Олександр Хмелевський. — Це пояснюється тривалою боротьбою за 8-годинний робочий день замість 12 — 16-годинного, яка точилася у ХІХ — ХХ століттях у державах Європи та США.
Науковці та громадські діячі вирішили, що доба (24 години) має ділитися на три частини: 8 годин на сон, 8 — на роботу і стільки ж — на особисті потреби працівника. Завдяки багаторічним зусиллям політичних партій та профспілок на 8-годинний робочий день у 1919 році перейшла більшість країн Європи. Далі розпочалася боротьба за два вихідні на тиждень. У 1940 році й у США перейшли на 40-годинний робочий тиждень. Пізніше деякі європейські країни скоротили робочий день у п’ятницю до 4 — 6 годин. В Азії та Африці не було масового політичного руху за 8-годинний робочий день. Тож там він і нині може тривати 10 і більше годин.
А продуктивність праці ніяк не пов’язана із тривалістю робочого дня, оскільки вимірюється кількістю продукції чи послуг, вироблених за одиницю часу. І що довший робочий день, то ефективність нижча. На початку робочого дня людина працює інтенсивніше, а наприкінці — значно повільніше, бо втомлюється.
— Різницю у тривалості робочого тижня між країнами можна пояснити не лише економічними, а й культурними та правовими чинниками, — додає експерт із питань міжнародної економіки Всеволод Степанюк. — Держави із сильними профспілками та соціальною політикою, як-от Франція, Нідерланди, Німеччина, просувають коротший робочий тиждень. А, наприклад, у Японії надмірну працю здавна вважають ознакою відданості роботодавцю. Тим часом у скандинавських країнах більше цінують баланс між роботою і особистим життям.
— Чи більша кількість відпрацьованих годин забезпечує вищий рівень зарплат?
● О. Хмелевський:
— Коли взяти окрему країну, то тут у зарплатах певних категорій працівників є кореляція між кількістю відпрацьованих годин і рівнем зарплат. Проте на рівень зарплат впливає також рівень кваліфікації працівників, складність робіт, фінансовий результат компанії, галузь, шкідливість робіт тощо.
Якщо порівнювати різні країни, то кореляції між рівнем зарплат і кількістю відпрацьованих годин ми не знайдемо. Зарплати можуть залежати від національних традицій, способу та стандартів життя. Велике значення мають і рівень розвитку країн, розмір національного доходу на душу населення, податкова та соціальна системи. У розвинених державах рівень зарплат значно вищий, ніж у бідних.
● В. Степанюк:
— Якщо країна має сучасні технології, автоматизоване виробництво, ефективні бізнес-процеси, високий рівень освіти, то одна година роботи дає багато результату, і працівники отримують високі зарплати навіть при короткому робочому тижні. Наприклад, у Нідерландах, Норвегії, Данії працюють по 28 — 33 години на тиждень, але мають одні з найвищих зарплат у світі. Водночас у країнах, що розвиваються, менш технологічні виробничі процеси, слабша інфраструктура, низька додана вартість продукції. Тому там зарплати нижчі.
Для прикладу, середня зарплата в Судані становить 40 доларів на місяць (150 тисяч суданських фунтів), у Лесото — 260 доларів (5000 лоті), в Бутані — 280 доларів на місяць (25 тисяч бутанських нгултрум). У Норвегії в середньому заробляють 5200 доларів на місяць (60 тисяч норвезьких крон), у Нідерландах — 4000 доларів (3500 євро), в Австрії — 3900 доларів (3400 євро).
— У багатьох країнах нині експериментують зі скороченням робочого тижня до 4 днів. Чи ефективна така модель? I чи можуть в Україні після війни перейти на чотириденку?
● О. Хмелевський:
— Результати такого експерименту доволі суперечливі. З одного боку, люди більше відпочивають і можуть інтенсивніше працювати після вихідних. З другого — після тривалих вихідних важче повертатися до роботи. Зазначу, що для багатьох компаній такий режим узагалі неприйнятний. Для них зайвий вихідний — це простій обладнання, відкладання замовлень клієнтів, зростання собівартості продукції. Але цілком ймовірно, що з часом деякі компанії в Україні перейдуть на чотириденний робочий тиждень. Проте більшість, на мою думку, залишиться на п’ятиденному чи навіть шестиденному.
● В. Степанюк:
— Важливо, щоб після війни, під час відновлення, Україна робила ставку на розвиток високотехнологічних виробництв, а не лише на видобуток, скажімо, рідкісноземельних металів та вирощування зернових. Тобто нам треба переходити від сировинної моделі економіки до економіки інновацій. Тоді можна буде сподіватися і на вищі зарплати, і на коротший робочий тиждень.
