Той неспокійний лютневий ранок Олег Мазурков, директор Ставницької філії І — II ступенів Меджибізького ліцею, що на Хмельниччині, пам’ятає до найменших подробиць. О 6.30 ранку він саме мив посуд на кухні, коли почув гул і у вікно побачив, як повз будинок щось пролетіло.
“Далі пролунали два вибухи. Такі, що в мене у хаті аж усе замерехтіло. Вийшов на вулицю — тихо. Вирішив, що десь у поля впало. Аж тут телефонує дочка моєї сусідки — 84-річної бабусі Олександри. Їй повідомили, що дім старенької горить, а вона зараз не вдома, а далеко. Слізно благала врятувати її матір, яка живе за 500 метрів від мене, — пригадує пан Олег. — Я взяв вогнегасника й мерщій надвір. Уже на місці побачив, що веранда хати повністю зруйнована, вхід заблоковано.
Вирує пожежа, шифер стріляє! Позбігалися сусіди. Дехто казав, що бабусі певно в хаті нема. Але ніхто не насмілився перевірити, боялись, що в домі ракета. І чи вибухнула боєголовка, чи ні — невідомо. Але в мене страху не було. Я на посаді директора вже 30 років, постійно проходив навчання, як діяти під час пожежі. Розбив вікно й став кричати, чи жива бабуся. Вона відповіла, що так. Люди дали мені сокиру, я “пробив” собі дорогу й заліз у кімнату, де вже була задимленість, але вогонь туди ще не дійшов. Бабуся Олександра лежала в ліжку. Вона, очевидь, отримала контузію, бо ракета впала у коридорі й розірвалась за два метри від її ліжка. Врятувало стареньку й те, що двері в кімнаті дубові, витримали ударну хвилю. У стані афекту та відчаю бабуся кричала, що тут уже й помре. Я підняв її, а бабця за ліжко вчепилась. І так декілька разів. Ледь витягнув. Передав сусіду через вікно легенько. Викинув матрац та ковдру, щоби накрили її. Лише потім виліз сам.
Бабусю ми вже на вулиці оглянули: ціла. Медики забрали її у лікарню. Жінка під кисневою маскою пробула декілька днів, бо сильно впав рівень кисню у крові. Нині пані Олександра вже в дочки, її життю нічого не загрожує. Думаю, тут не обійшлось без Божого промислу. Це дійсно диво, що жінка залишилася живою”.
Рятувальники швидко загасили пожежу на горищі бабусиної оселі. “Я декілька годин покашляв, бо надихався диму, і потім знову побіг до будинку розгрібати завали. Знайшов документи на хату й кошти, які зазвичай старенькі відкладають “на смерть”, — провадить далі Олег Мазурков. — Ракету сапери вилучили. Хтось каже, що це уламок, але я бачив цілу. Після ліквідації наслідків пожежі сусід домовився з підприємцями за деревину, з бюджету громади виділили 60 тисяч гривень, зібрались небайдужі й уже перекрили дах. Тепер треба вже сам будинок відновлювати, бо ракета пробила й шматок стелі. Потрібно нові вікна поставити, двері”.
Пані Олександра та її донька подякували Олегові Мазуркову за порятунок. За мужній вчинок він також отримав почесну подяку від Хмельницької ОВА. Але героєм себе не вважає. Каже, що герої там, на фронті.
