Впродовж двох місяців сім експертів-науковців вивчали офіційні документи, щоб підтвердити або спростувати це. Експертна група таки виявила існування зв’язку між двома Церквами — українською та російською. Про це повідомили у Державній службі з етнополітики та свободи совісті.
Звісно ж, в УПЦ МП одразу звинуватили експертів у необ’єктивності. Якого розвитку подій чекати далі?
— У рішенні РНБО від 1 грудня 2022 року, яке було введене в дію відповідним указом президента, йшлося про релігієзнавчу експертизу Статуту про управління УПЦ на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом. Державна служба України з етнополітики та свободи совісті мала забезпечити проведення цієї експертизи у двомісячний строк, — розповідає Людмила Филипович, учасниця експертної групи, докторка філософських наук, професорка, завідувачка відділу філософії та історії релігії Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАНУ. — Експерти ретельно вивчали документи. Зокрема, Статут про управління Української Православної Церкви, прийнятий на Соборі УПЦ 27 травня 2022 року; “Грамоту Олексія ІІ, Божою милістю Патріарха Московського і всієї Русі Митрополиту Київському і всієї України Філарету” від 27 жовтня 1990 (згадується у Статуті УПЦ); Рішення Архиєрейського собору РПЦ від 25 — 27 жовтня 1990 року щодо статусу УПЦ; чинну редакцію Статуту РПЦ від 2017 року; листи митрополита Онуфрія голові ДЕСС та інші матеріали.
Ми підготували не лише експертні висновки, а й аналітичну записку, де, зокрема, розглядається як автономії та автокефалію набували інші православні Церкви.
— Що є основним підтвердженням існування церковно-канонічного зв’язку УПЦ з РПЦ?
— У Статуті про управління Української Православної Церкви, зміни до якого ухвалював Собор УПЦ 27 травня 2022 року, механічно забрали всі згадки про Московський патріархат та взаємовідносини УПЦ і РПЦ. У цей документ введено норму: “Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої відповідно до Грамоти Патріарха Московського і всієї Русі Олексія ІІ від 27 жовтня 1990 року”. І не конкретизується, про що саме йдеться — автономію чи автокефалію. Адже православне канонічне право не оперує таким поняттям, як “самостійна і незалежна у своєму управлінні” Церква.
Також окремого розгляду потребує процедура скликання Собору УПЦ та його статус. Синод УПЦ скликав 27 травня не собор, а не передбачену Статутом про управління УПЦ “церковну нараду”. Делегати цієї наради впродовж одного дня стали делегатами собору. І це ставить під сумнів легітимність останнього. Зрештою, збираючи собор, який мав би затвердити самостійність УПЦ та розірвати зв’язки з РПЦ, попередньо мали б провести голосування під час єпархіальних зборів, на яких обирають делегатів. Це дало б уявлення про позицію священників кожної єпархії щодо змін у Статуті. Вочевидь, на обговорення цих змін у керівництва УПЦ не було часу. І цілком можливо, що більшість учасників собору навіть не бачила тексту Статуту про управління УПЦ, який, до речі, структурою майже цілковито збігається з текстом Статуту РПЦ.
Крім того, у Статуті УПЦ, написаному українською мовою, текст про спосіб поминання предстоятеля Церкви викладено російською мовою.
Також ми опрацьовували текст “Грамоти Олексія ІІ...”. Оскільки її видано на основі діянь Архиєрейського собору РПЦ — Московського патріархату 25 — 27 жовтня 1990 року, то вивчали й рішення цього Архиєрейського собору РПЦ. До слова, грамоту, яка згадується, видали не УПЦ, утвореній рішенням Харківського собору, а митрополитові Філарету як екзарху УПЦ у складі РПЦ. У цьому документі чітко зазначено, що саме митрополит Філарет призначається предстоятелем Церкви. А ще у цій грамоті зазначено: “Українська Православна Церква з’єднана через нашу Російську Православну Церкву з Єдиною Святою, Соборною і Апостольською Церквою”. Це пряма вказівка на те, що УПЦ має канонічний статус лише завдяки Московському патріархатові та через нього.
У рішеннях Архиєрейського собору РПЦ від 25 — 27 жовтня 1990 року наша експертна група виділила два пункти. Про те, що предстоятеля УПЦ обирає український єпископат і благословляє Святіший Патріарх Московський і всієї Русі. Також, відповідно до цих рішень, Митрополит Київський і всієї України, як предстоятель УПЦ, є постійним членом Священного синоду РПЦ.
Те, що УПЦ — структурний підрозділ РПЦ, підтверджується і наявністю окремої 10-ї глави у Статуті РПЦ, присвяченої Українській православній церкві. Торік на Соборі УПЦ 27 травня ця глава із Статуту РПЦ ніким не оскаржувалася.
У листі до голови ДЕСС митрополит Онуфрій зазначив, що припинив членство у Синоді РПЦ. Та жодних підтверджувальних документів не надано.
— Себто сумнівів в експертів щодо того, які належить зробити висновки, не було?
— Зважаючи на всі вивчені документи, УПЦ можна розглядати як сукупність єпархій РПЦ в Україні. Зрештою, тезу про “нашу Церкву” в Україні висловлювали і президент РФ та його речник, коли в УПЦ проводилися обшуки.
— В УПЦ уже називають висновки експертної групи необ’єктивними. Ви аналізували їхні аргументи?
— У нашій академічній інституції ми завжди обстоюємо принципи об’єктивності, позаконфесійності й світоглядного нейтралітету. Релігієзнавча експертиза дуже схожа на медичну чи правову. Ми працюємо з текстами. От я Статут про управління УПЦ, прийнятий 27 травня 2022 року, уважно прочитала тричі.
На одне із засідань експертної групи ми запрошували представника УПЦ, який би міг роз’яснити деякі моменти, що були опущені у листах предстоятеля УПЦ до голови ДЕСС. Прийшов їхній юрист. Але не з документами, які б щось прояснили, а із заявою, у якій просив відкликати членів експертної групи через “непрофесійність”. Ось і всі їхні аргументи.
— I як тепер можуть розвиватися події?
— Варто розуміти, що результати експертизи не є підставою для заборони діяльності УПЦ. Та вони можуть бути основою для ухвалення подальших рішень вищими державними органами влади.
