...На зупинці в Старому Угринові, що на Івано-Франківщині, обабіч дороги мене зустрічає дороговказ до могили родини Степана Бандери. Праворуч — позолочені куполи місцевої церкви. “Тут колись служив його батько”, — каже 65-річна пані Катерина.
Вона із сусіднього села, але сьогодні приїхала відвідати цвинтар. Ми піднімаємося стрімкою дорогою. “Сюди часто навідуються туристи з різних куточків України та й усього світу, — веде далі жінка. — Три роки тому, на Великдень, навіть онук Бандери прилітав із Канади...”
На місцевому кладовищі поховані дідусь і бабуся славетного оунівця, а також мама і наймолодша сестра. На пам’ятнику є й ім’я батька, але фактичне місце останнього спочинку Андрія Бандери невідоме. Видно, що до могили нещодавно приходили люди, адже в лампадці тліє свічка...
Неподалік — меморіальний музей. Сучасний комплекс звели на місці колишньої пасіки родини провідника. Тут зібрано понад тисячу експонатів. Поряд — велика садиба його дідуся. Дорога туди пролягає, звісно ж, вулицею Степана Бандери. Прямую туди.
“Тепер до музею приходить набагато більше людей, ніж декілька років тому. Чимало українців, які були змушені втікати від війни зі Сходу та Півдня. Кажуть, що давно хотіли побувати на малій батьківщині провідника українського націоналістичного руху, але раніше не мали змоги”, — розповідає 33-річна Ольга Чолій, наукова співробітниця Історико-меморіального музею Степана Бандери.
Питаю пані Ольгу, чи не бояться вона та її колеги диверсій, адже росія ненавидить Бандеру й все, що з ним пов’язано. “З першого дня війни ми працювали. Не боїмося нікого. Проводимо екскурсії та тримаємо наш інформаційний фронт”, — усміхається жінка.
На території музейного комплексу є й бронзовий пам’ятник Степанові Бандері у повен зріст. Це вже третій монумент. Два попередні підірвали. Останній вибух був у 2018 році. Причому, хто це зробив — досі не з’ясовано...
Сад, який належав легендарній родині, тепер почали відновлювати. Висадили багато молодих дерев. Нині земля всіяна червоними яблуками. “Скуштуйте, ви ще таких смачних не їли”, — каже мені Ольга, простягаючи стиглий фрукт. І справді. Яблука чудові! …
75-річний пан Петро, який усе життя провів у Старому Угринові, каже: люди в їхньому селі дуже гостинні та намагаються допомогти всім, хто постраждав від війни. “У нас тепер дуже багато переселенців. Найбільше — з Миколаївщини та Харківщини. Хто має можливість, приймає сім’ї у себе вдома. Віддали їм і декілька будинків, у яких ніхто не жив”.
У нас тепер дуже багато переселенців. Найбільше — з Миколаївщини та Харківщини.
Пан Петро також каже, що угринівці навіть не сумніваються у перемозі України. І нападу росіян не бояться. “Та вони навіть не знають, що Степан Бандера вже помер, — сміється сивочолий чоловік. — А про те, що він родом зі Старого Угринова, взагалі ніколи не довідаються. У них на це клепки бракує”.
Знайомлюся з 70-річним паном Михайлом. Чоловік — колишній військовий. Служив на Яворівському полігоні, що на Львівщині. “Кажу вам як військовослужбовець: Україна скоро переможе, — запевняє пенсіонер. — Усе, що нам для цього потрібно, — більше зброї. Військові у нас сміливі, патріотичні, затяті. Мусимо вигнати всю ту нечисть з нашої землі”.
Чоловік каже: коли дивиться новини про війну, сльози самі навертаються на очі. “Той путін гірший, ніж Гітлер. Що ми тобі злого зробили на цій божій землі?” — каже пан Михайло.
Шестеро хлопців зі Старого Угринова наразі воюють. “Моєї двоюрідної сестри син служить, — ділиться селянин. — Вийшов на зв’язок нещодавно — вперше за три місяці... Один хлопець із нашого села пропав на Луганщині. Досі не знаємо — живий чи ні. Ми його проводжали на фронт усім селом... Зібрали грошей, перегнали для їхньої бригади автомобіль. Тепер тільки молимося, щоб був живий. Його мама з татом навіть їздили на Схід шукати сина. Але там усюди блокпости й тому їх не пропустили...”
Пан Михайло розкладає похідне крісло, сідає і замріяно дивиться на горизонт. “Оце справжня краса. Це моя країна...” — каже він.
Питаю у чоловіка, чи не боїться він, що до села прийдуть росіяни. “Йоооой, — протяжно зітхає пенсіонер.— Дайте мені зброю і я в свої 70 буду воювати! А як не буде автоматів, то організуємо тут партизанський рух. Підемо в ліси, будемо відбирати у москалів танки, зброю і віддавати своїм. Цим покидькам наш бандерівський дух ніколи не зламати!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, яким буде новий опалювальний сезон в Україні
