“У 2022 році досить відоме дослідження, яке проводила Організація економічного співробітництва та розвитку, зафіксувало освітні втрати від 1,5 до 2,5 року, тобто відставання від освітньої програми. Але це у 2022 році. Після цього ми мали майже два роки перебування дітей в онлайновому навчанні, в умовах стресу, коли освітній процес переривається через тривоги, енергетичні проблеми”, — зазначив чиновник. То чи можна виправити ситуацію і як?
— Якщо говорити загалом про освітні втрати українських школярів, то, на жаль, у нас мало даних щодо їх кількісного масштабу, — розповідає Ірина Когут, старша аналітикиня центру Cedos. — І це проблема. Зрозуміло, що освітні втрати вже були під час дистанційного навчання через пандемію коронавірусу. Тоді їх не визначили. А повномасштабна війна лише поглибила проблеми. За останні 2,5 року втрачено дуже багато навчального часу. Діти не навчалися через воєнні дії, евакуації, повітряні тривоги, обстріли, знеструмлення. Багато школярів навчалося у дистанційному чи мішаному режимі. Це впливає на якість освіти, на рівень здобутих академічних знань, на набуття соціальних навичок.
— Що робити з цим відставанням? Як виправити ситуацію?
— Усе залежить від того, про яку групу дітей йдеться. Універсального рецепта для всіх нема. Адже частина школярів дотепер перебуває на територіях, що лежать близько до зони бойових дій (Харківська, Херсонська, Миколаївська області). Частина пережила окупацію. Освітні втрати цих дітей дуже великі, але наразі важко повернути їх за парти. Для цих школярів передбачене дистанційне навчання. Думаю, для них мали б проводити більше занять у малих групах, індивідуальні заняття з тьюторами.
Дещо інша ситуація з дітьми, які навчаються за кордоном (а таких, за даними МОН, близько 400 тисяч. — Авт.). Вони не вивчають предметів українознавчого компонента. Цим школярам важко паралельно навчатися в українській школі, хоча формально вони наче долучаються до навчального процесу. Для таких дітей МОН пропонує предмети українознавчого компонента (українська мова і література, історія України, географія тощо). Та ще треба переконувати батьків, що не варто залишати дитину для годиться в українській школі, якщо вона нічого не вчить. Така просвітницька робота конче потрібна, як і підготовлені вчителі, які можуть ефективно працювати в дистанційних умовах.
— Школярі молодших класів, можливо, ще надолужать втрачене. А чи вдасться це старшокласникам?
— Не можна з певністю говорити, що в учнів молодших класів менші освітні втрати. У деяких регіонах неможливо організувати очне навчання. Там учні початкової школи, власне кажучи, не сиділи за партами. Та у цьому випадку ще можна застосувати інтенсивні та ефективні заходи для подолання освітніх втрат. Ці діти мають шкільний час, щоб наздогнати програму. У старшокласників такого часу обмаль. І не кожному батьки можуть найняти репетиторів з окремих предметів, щоб скласти НМТ. Так, в Україні реалізуються проєкти, мета яких подолати освітні втрати. Але до них залучають школярів переважно вразливих категорій: ВПО, дітей із територій, наближених до зони бойових дій.
Слід розуміти, що подолання освітніх втрат не може обмежуватися школою. Викладачі університетів нині часто кажуть, що рівень підготовки вступників останніх років дуже відрізняється від того, який був в абітурієнтів до пандемії ковіду. Він нижчий. А це означає, що заклади фахової і вищої освіти теж повинні долучатися до мінімізації освітніх втрат. Для студентів можуть організовувати додаткові курси, щоб заповнити їхні освітні прогалини. Потрібні системні дії. І виші мають взяти на себе таку ініціативу.
