Історія з викриттям у плагіаті і відмовою від наукових ступенів міністра освіти Оксена Лісового та голови комітету Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергія Бабака сколихнула суспільство і вкотре нагадала про те, що в Україні наукові ступені часто здобувають заради статусу, посад чи фінансової вигоди.
Які реформи потрібні у цій сфері? Про це — у розмові з Тетяною Пархоменко, докторкою філософських наук, професоркою, яка співпрацює з ГО “Центр академічної етики та досконалості в освіті “Eтос” та Сергієм Шараповим, доктором фізико-математичних наук, завідувачем лабораторії Інституту теоретичної фізики імені М. М. Боголюбова НАН України.
— Про що свідчать нашумілі відмови від наукового ступеня?
● Т. Пархоменко:
— Лише про те, що ні Оксен Лісовий, ні Сергій Бабак не писали своїх дисертацій. Дисертація Оксена Лісового на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук містить 50% плагіату. Дисертація Сергія Бабака, яку він подав на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук, навіть не маючи технічної освіти, містить 20% плагіату. Не вірю, що ці люди відмовились від наукових ступенів за покликом сумління. Вони зробили це заради того, щоб залишитися на своїх посадах.
● С. Шарапов:
— В Оксена Лісового науковим керівником був Віктор Андрущенко, ректор Національного педагогічного університету імені Драгоманова. Якщо Лісовий відмовляється від ступеня, то хіба його науковий керівник не пропустив свідомо таку дисертацію? А як щодо інших — членів комісії, опонентів? На мою думку, покарати треба було б усіх, хто причетний до недоброчесного захисту.
— А як наукові ступені присуджують за кордоном?
● Т. Пархоменко:
— Процедура здобуття наукового ступеня часто залежить від самого університету чи наукового центру. Можуть вимагати те, що у нас називається дисертацією, можуть обмежитися кількістю наукових статей, які опубліковані. Присвоєнню наукового звання передує підготовка — докторантура. Після магістратури вона триває два роки. У деяких країнах можна вступати до докторантури навіть після бакалаврату. Після підготовки, складання іспитів чи проходження співбесід, захисту дисертації, наукових публікацій чи за результатами науково-дослідної роботи людині надають науковий ступінь.
● С. Шарапов:
— За кордоном захист дисертацій проводить комітет, до якого входить науковий керівник, голова комісії, два опоненти. Ось і все. А не спеціалізована вчена рада (як у нас), де могло бути й 20 осіб.
— А чи є у США, Європі надбавки за науковий ступінь, як в Україні?
● С. Шарапов:
— Надбавок за наукові ступені за кордоном немає. Коли університети змагаються за професора, який відомий своїми науковими досягненнями, то пропонують вищу зарплату. Науковцям платять за результат роботи, а не за науковий ступінь.
— А як за кордоном борються зі псевдонауковцями?
● Т. Пархоменко:
— Наприклад, у Німеччині міністерку освіти Аннетте Шаван звинувачували у плагіаті докторської роботи. Вона пішла зі своєї посади через чотири дні після того, як Дюссельдорфський університет позбавив її наукового ступеня. Її та інших чиновників топрівня, яких також звинуватили у плагіаті, усували з посад з формулюванням “як таких, що не заслуговують на довіру”.
Приблизно три роки тому в Польщі одного з ректорів університету викрили у плагіаті. Було розпочато кримінальне провадження. Якщо людина посідає високу посаду і її спіймали на плагіаті, то це вже не просто академічна недоброчесність, а злочин. У цьому випадку — шахрайство.
— Чи правда, що іноземці приїжджали в Україну здобувати науковий ступінь?
● Т. Пархоменко:
— Так. Оскільки за кордоном складно здобути науковий ступінь за дисертації з академічним плагіатом, то недоброчесні науковці їдуть захищати дисертації в Україну. Наприклад, у 2017 році громадянин Польщі Ян Богдан Войдила у спецраді Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук. Значна частина роботи містила плагіат. Також плагіат було виявлено і в докторській дисертації поляка Мирослава Бака, який захистився у тій же спецраді, за тією ж спеціальністю роком раніше. Однак обидва захистили свої дисертації і повернулись до Польщі. Один з них навіть отримав посаду професора в університеті міста Ополє.
