Коли ж чоловік зрозумів, що загроза життю стає надто високою, покинув рідне місто Саки та перебрався — не без труднощів — спершу до Запоріжжя, а потім до Києва. Він пройшов 37 російських блокпостів і зону бойових дій...
— Що відбувалося у Криму в перші дні, коли почалося повномасштабне вторгнення росії?
— У Сімферополі на пам’ятнику Шевченкові з’явився банер із українським прапором. У всіх населених пунктах люди почали псувати машини з літерою Z. В Алушті на кожному стовпі висіла листівка з тризубом і цитатою Зеленського про те, що Україна скоро звільнить від окупантів усі свої території. Активісти й сьогодні продовжують розповсюджувати їх у всіх містах Криму. Декілька днів тому в Сімферополі з’явилося дуже багато вуличних оголошень із текстом “Крим — це Україна”.
— Які акції протесту влаштовували проукраїнські активісти на півострові?
— Одну із найгучніших влаштував мій друг Богдан Зіза. У ніч на 16 травня він облив будівлю окупаційної адміністрації Євпаторії жовтою і блакитною фарбами, а потім кинув у неї коктейль Молотова. Знімав усе на відео та мав викласти у соцмережі, але не встиг. Ще вдень потрапив на камери спостереження і його знайшли російські спецслужби.
Також активісти організовували підпал Сімферопольського головного республіканського військкомату. У вікна кинули два коктейлі Молотова. Будівля загорілася, але спрацювала система протипожежної безпеки, вогонь загасили. Опісля деякі працівники були так налякані, що більш як тиждень відмовлялися виходити на роботу.
— Як російські спецслужби карають людей за проукраїнську позицію?
— Уже згаданого Богдана Зізу відправили у спецблок Сімферопольського СІЗО, де досі катують. До нього не допускають незалежного адвоката. Востаннє, коли правник намагався туди потрапити, йому сказали, що начебто активіст відмовився від його послуг. У липні має відбутися перший суд. Таких випадків дуже багато.
Ще одну мою подругу з Феодосії Ірину Данилович також заарештували. Перед цим неодноразово викликали на допити, вона відкрито заявляла про те, що не визнає анексії Криму. По дорозі на роботу до неї під’їхала автівка без номерів. Вийшли люди в масках, скрутили їй руки, кинули в машину та повезли у невідомому напрямку.
Родичі намагалися написати заяву до поліції про викрадення, але її не прийняли. Через два тижні виявилося, що активістка також перебуває у спецблоці Сімферопольського СІЗО, де її щодня катують. На Ірину відкрили кримінальну справу за статтею “тероризм”, бо після обшуків у її квартирі виявили, очевидно підкинуту російськими спецслужбами, вибухівку.
— Які загалом настрої у Криму?
— Проукраїнських людей сьогодні дуже багато. Вони говорять українською мовою у побуті, а вдома в них висять жовто-блакитні прапори. Але тих, хто підтримує окупаційну владу, більше. Все через велику кількість росіян, яких заселили в Крим після анексії у 2014-му. За деякими даними, їх уже понад мільйон. Здебільшого це військові, поліцейські, прокурори та їхні сім’ї.
Але є багато й цивільних. Окупаційна влада створює для цього надзвичайно вигідні умови. Наприклад, якщо кримчанин хоче купити квартиру в іпотеку, для нього ставка буде 12% річних, а для росіян — лише 5 — 6%. Також багато пенсіонерів спецслужб, яким влада дарує квартири в Криму. Останнім часом багато фірм принципово беруть на роботу тільки росіян, а місцевим відмовляють у працевлаштуванні...
Останнім часом багато фірм принципово беруть на роботу тільки росіян, а місцевим відмовляють у працевлаштуванні...
— Чи є дефіцит товарів у Криму?
— Після анексії ніяких імпортних якісних товарів у Криму нема. Усе, що можна купити, — тільки російського виробництва. Ціни на все, від продуктів до побутової техніки, в два-три рази вищі, ніж на території росії.
— Чи відбувається мобілізація у Криму?
— Офіційно — ні, тільки призов на строкову військову службу. Проте із військовими, які колись служили за контрактом у російській армії або пройшли строкову службу, виходять на зв’язок представники ФСБ та військкоматів. Вони наполегливо пропонують їм підписати так звані експрес-контракти на шість місяців. За це пропонують зарплату — 200 тисяч рублів за місяць.
— Василю, чим тепер займаєтеся у Києві?
— З перших днів після приїзду почав волонтерити в пункті збору гуманітарної допомоги. Планую йти на фронт, щоб захищати свою країну.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як живуть українські біженці у Великобританії
