Перший такий Центр відкрили у столиці. Там навчають населення, як пережити різні стресові ситуації в умовах повномасштабної війни.
“Перші центри стресостійкості з’явилися саме в Ізраїлі. Їхня система базується на тому, що готовність до стресу має формуватися до моменту, коли щось станеться. Головний акцент — не точкова, особистісна допомога, а організація соціуму з метою підняття його стресостійкості. Адже Ізраїль постійно в стані війни, там відбуваються терористичні акти. І нам є чого в ізраїльтян повчитися”, — розповідає провідна психологиня Центру стресостійкості Ярослава Попович. За її словами, дві групи українських психологів проходили в Ізраїлі кількатижневе навчання.
“Там ми зі здивуванням спостерігали, як люди після оголошення тривоги спокійно ходять вулицями, — продовжує пані Ярослава. — А секрет у тому, що ізраїльтяни добре знають, скільки часу треба, аби після сирени сховатися в укритті, куди саме йти, які речі з собою мати. Сусіди знають, до кого звернутися за допомогою, хто, наприклад, допоможе бабусі з такої-то квартири спуститися у бомбосховище. Хаосу — нема. І це результат роботи мережі центрів стресостійкості. Цю модель центрів ми намагаємося запровадити в Україні. Буде добре, якщо такі центри, окрім Києва, з’являться і в інших містах”.
Наразі фахівці центру свої зусилля зосереджують на працівниках міських організацій критичної інфраструктури (медиках, поліції, педагогах, соціальних працівниках) — зміцнюють їхню стресостійкість. Також Центр готує тренерів, які підуть у свої колективи й організації та надаватимуть співробітникам психологічну підтримку.
“Це не зовсім терапія, а первинна просвіта щодо психічного здоров’я, стресостійкості, — пояснює психологиня Олена Шликова. — Завдяки цьому ми можемо охопити широке коло людей. Нині всі у стресі. Хтось пережив воєнні дії, окупацію, у когось близька людина загинула. У наших людей досі існує бар’єр, мовляв, для чого йти до психолога, може, сам справлюся. На наше замовлення Інститут психології провів дослідження, яке показало, що десь 70 відсотків українців за психологічною допомогою звертаються до рідних і друзів. Якщо так, то маємо навчити людей навичок самодопомоги”.
Запитую, які нові методики роботи зі стресом привезли з Ізраїлю психологині центру.
“Нам дуже сподобався комплекс вправ “Чотири стихії”, який допомагає впоратися зі стресовими реакціями, — каже Ярослава Попович. — Перша вправа — на дихання. Це можуть бути усвідомлені видихи-вдихи до 50 разів. Важливо, що починати потрібно не з вдиху, як нас раніше вчили, а з видиху. Бо в стресі ми й так багато хапаємо повітря. Мозок отримує його більше, ніж нам потрібно. Або можна дихати так: видих — раз, два, вдих — раз, два і так далі.
Друга вправа — зволоження ротової порожнини. Під час стресу пересихає у роті. Якщо немає води, можна уявити смак лимона, щоб з’явилася слина. Аби нас перестало трясти у стресі, достатньо зовсім небагато води.
Третя вправа — напружити всі м’язи й різко відпустити. Таким чином ви повернете над собою контроль — не тіло буде вас контролювати, а ви його.
Четверта вправа пов’язана з нашою уявою. Під час стресу ми дуже вузько бачимо. Це бачення треба розширити. Буквально. Слід дивитися у крайні точки — вверх, вниз. Тоді ви будете сфокусовані не на стресі, а на вправі. Окрім того, очі — це наш головний орган для перепрацювання стресу. Під час сну можна побачити, як у людей бігають очі. Так перепрацьовуються події, які ми пережили протягом дня”.
Ці вправи психологиня радить практикувати заздалегідь, не чекаючи, коли щось станеться. Тоді в стресовій ситуації мозок і тіло вмикатимуть захист автоматично.
“А ще варто щодня робити щось, що наповнює нас життєвим ресурсом. Це може бути спостерігання за природою, приємне спілкування, читання книжок, прослуховування пісень. Ми повинні самі про себе дбати навіть тоді, коли перебуваємо у спокійному стані. Щоб коли прийде стрес, змогти швидко адаптуватися до нього”, — додає пані Олена.
