Досі суди відхиляли такі позови. Винятком могли бути лише випадки, коли один із подружжя у вказані періоди чинив протиправні дії щодо іншого.
— Причиною для розірвання шлюбу часто є домашнє насильство у сім’ї, наприклад — чоловіка щодо дружини, — пояснює адвокатка Тетяна Лежух. — Однак законодавство не дозволяло дружині подавати заяву на розлучення, якщо вона вагітна або якщо дитині подружжя ще не виповнилося року. Зауважу, що кривдники часто сприймають шлюб як право власності на жінку, а отже, й право на контроль, на примушування до виконання “шлюбних обов’язків” тощо. Тому категорично заперечують проти розірвання шлюбу і намагаються затягти судовий розгляд.
Бувають навіть ситуації, коли жінка може отримати обмежувальний припис про те, що чоловік не має права наближатися на певну відстань до неї чи до дитини. Але змушена перебувати з цим чоловіком у шлюбі, бо такі норми закону.
— Але ж законодавство передбачало винятки.
— Так, розірвання шлюбу було дозволене, якщо протиправні дії щодо одного з подружжя містили ознаки кримінального правопорушення. Проте і тут виникали проблеми. Як свідчить судова практика, факту внесення відомостей про вчинення домашнього насильства часто було не досить для того, щоб розірвати шлюб. Деякі суди вважають, що має бути вирок, а на вирок часто доводиться чекати тривалий час.
— Які ще проблеми тут поставали?
— Буває, що жінка, яка має дитину до року, проживає уже не з батьком дитини, а з іншим чоловіком. Укласти шлюб із цим чоловіком вона не може, і купити вартісне майно пара не може, адже, за законодавством, це майно вважатимуть спільним із законним чоловіком. І в разі розлучення цей чоловік може претендувати на нього.
Був у моїй адвокатській практиці випадок, коли жінка не проживала з батьком дитини, але ще не розлучилася. Формально вона мала вже іншу сім’ю — проживала з іншим чоловіком і була вагітна від нього. До суду із заявою про розлучення звернутися не могла, бо було видно, що вона має явні ознаки вагітності. За стандартною процедурою, батьком дитини вважається законний чоловік. Тож чоловікам додалося проблем — біологічний батько мусив подавати заяву про визнання батьківства, а законний чоловік — довести, що не він є батьком дитини.
— Важко зрозуміти, чому такі обмеження досі діяли.
— Основне формулювання, на підставі якого ця норма була зафіксована у Сімейному кодексі, — жінка під час вагітності і у перший рік дитини є особливо вразливою через її психоемоційний та фінансовий стан. Перебування у шлюбі мало служити такою собі додатковою гарантією соціального захисту жінки у складних для неї умовах. Але насправді шлюб тут не має вирішального значення. Жінка може стягнути аліменти на своє утримання, якщо виховує дитину віком до трьох років, і на дитину.
— Як загалом розцінюєте ухвалені зміни до Сімейного кодексу?
— Це позитивний крок. Зауважу, що норма про неможливість розірвання шлюбу суперечила принципу добровільності шлюбу (стаття 24 Сімейного кодексу), який передбачає право особи на вступ у шлюб і на подальше перебування у шлюбі. Понад те, таких обмежень немає у законодавстві країн Європи.
