Майже 190 тисяч випускників шкіл готуються до вступу у виші. Ймовірно, цьогоріч, як і в попередні роки, найбільшою популярністю серед абітурієнтів користуватимуться правові, управлінські, гуманітарні та IT-спеціальності. Але чи будуть ці професії затребуваними в наступні 5 — 10 років?
— Поки триває війна, важко прогнозувати, на які саме професії буде найбільший попит, — каже Анатолій Амелін, директор економічних програм аналітичного центру “Український інститут майбутнього”. — Але, зважаючи на необхідність відновлення житлової, транспортної, соціальної інфраструктури в повоєнні роки, доведеться багато будувати, ростиме попит на робітничі будівельні спеціальності. Оскільки багато таких працівників виїхало за кордон, то в цій галузі й розмір зарплат підвищуватиметься найсуттєвіше.
За різними підрахунками, впродовж 10 років для відновлення країни потрібно буде від 300 до 700 мільярдів доларів. Зрозуміло, що ніхто не даруватиме нам такі гроші. Треба робити ставку саме на інвестиції — створювати умови для того, щоб бізнесу було вигідно вкладати кошти в нові підприємства, нові продукти саме в Україні, де є відповідні фахівці.
— На які ще професії, окрім робітничих, буде попит у найближчі роки?
— Ймовірно, активно розвиватиметься сектор мілітарних технологій, бо нашій країні треба буде дбати про свою безпеку. Відповідно збільшуватиметься попит на фахівців у сфері воєнно-промислового комплексу. Також Україна має забезпечити себе енергоресурсами. Тому, вочевидь, зростатимуть обсяги видобутку нафти й газу. Будуть потрібні геологи, логісти енергоресурсів.
Агросектор також зазнає змін. Із сировинної країни Україна має перетворюватися у постачальника готових продуктів харчування з більшою доданою вартістю, стати одним із центрів продовольчої безпеки. Тому будуть потрібні техніки-технологи, ну й, звісно, — кухарі, пекарі, кондитери.
Для реабілітації та соціалізації військових із посттравматичним синдромом необхідні будуть психологи, реабілітологи, тобто загалом медики. Україна, створюючи мережу сучасних реабілітаційних центрів, може стати європейським центром медичної реабілітації.
— А як щодо юристів, економістів, гуманітаріїв?
— Спеціальності, які активно обирають абітурієнти, — зазвичай не ті, що потрібні в реальному житті, — додає Тетяна Пашкіна, експертка ринку праці. — Річ у тім, що наша молодь не профорієнтована. Нерідко вона покладається на поради батьків, які не є експертами з ринку праці.
Наші випускники шкіл зазвичай обирають гуманітарні спеціальності, хоч в Україні величезний попит на інженерів. Держзамовлення у політехнічних вишах збільшується, але кількість охочих навчатися там, на жаль, не зростає. Школярам ніхто не пояснює, що висококваліфікований інженер зі знанням англійської мови заробляє стільки ж, скільки програміст.
Та й загалом вища освіта в Україні — вкрай академічна. Отримати практичні навики разом із дипломом вишу майже нереально. Працедавці розуміють, що молодих фахівців ще треба навчати. Тому іноді їх формально влаштовує диплом про вищу освіту, який не має жодного стосунку до спеціальності, за якою працюватиме людина. Для деяких роботодавців наявність документа про вищу освіту — свідчення того, що працівник зможе соціалізуватися, розставляти пріоритети, домовлятися. А також знає про дедлайни, таймменеджмент тощо.
● А. Амелін:
— Ми проводили дослідження і з’ясували, що лише 5% студентів-бюджетників фінансово-економічних вишів працюють за спеціальністю. І це велика проблема. Адже на підготовку цих фахівців держава щорічно витрачає чималі суми, а потім, виявляється, що вони не можуть знайти роботу, бо нікому не потрібні.
