“Вибачте, але ми не можемо вас взяти на перший тренінг. Уже записалася тисяча охочих”, — чую, коли телефоную до громадської організації, що влаштовує у Києві навчання для жінок з виживання в місті під час воєнних дій та надзвичайних ситуацій. Мене записали на наступне заняття, яке я й відвідала.
“Сьогодні будемо розповідати про максимально критичні ситуації в умовах бойових дій”, — анонсує навчання голова організації 39-річна Олена Білецька.
Поряд на сцені — предмети для виживання: фільтри для очищення води, туби для харчових закладок, які можна закопати в землю... Тренери також не радять викидати пластикових пляшок — вони знадобляться, наприклад, для зберігання води.
“Адже в умовах воєнних дій у місті водопостачання не буде, — каже військовий експерт 40-річний Олександр Білецький. — Також варто врахувати, що в супермаркетах харчів на полицях вистачає на три дні продажу. Якщо упродовж цього часу не буде постачання продуктів, полиці спустошать”.
Тим часом 60-річний колишній військовий та інструктор із самооборони Віктор Краєвський розповідає про самозахист. Радить бити суперника відкритою долонею, а не кулаком.
“Вражайте незахищені зони, — навчає експерт. — Зазвичай це обличчя та шия. Перше, що треба зробити, — вивести ворога з рівноваги. Наприклад, ударом долоні по голові. Або ж — натиснувши пальцями на м’язи щік. Коли ворог втратив рівновагу, тікайте”.
На перерві знайомлюсь із 52-річною вчителькою української мови Людмилою Якимінською. Вона вже має досвід виживання — у рідному Луганську.
“Коли зникло водопостачання, ходили набирати воду до міста — але там, звідки її постачали, знаходили трупи. Щоб не отруїтись — кип’ятили ту воду по пів години, — згадує вчителька. — Варили їсти на електричній плиті. У теплу пору ставили на балконах металеві тазики і розводили в них вогнище. Коли обстрілів не було, багаття палили на вулиці й так готували їжу. Каналізація не працювала, тож ми чистили її і виносили відходи у пакетах за нашу багатоповерхівку”.
47-річна киянка Леся Харченко чекає на другу частину занять з блокнотом і ручкою. “Найцінніше, що винесла з цього курсу, — світоглядні речі, — каже пані Леся. — Знання — це дуже важливо. Після тренінгу я куплю в квартиру вогнегасник, лампу на випадок зникнення світла, поповню аптечку. Замислилася над тим, щоб навчитися водити машину. Тепер це в родині робить чоловік. Але він хоче йти на фронт”.
Леся Харченко каже: хоч на тренінгу змальовували максимально критичні ситуації, це, навпаки, заспокоїло її. “Тепер я знаю, як діяти у найгірших випадках”, — пояснює вона.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як із жителя Львівщини вимагають 2500 гривень "податку на церкву"
