Уже понад рік в Україні діє закон про азартні ігри. Дозволено роботу казино, букмекерських контор, залів із гральними автоматами. Водночас фахівці кажуть, що легкий доступ до азартних ігор спричиняє збільшення кількості ігроманів. До цієї залежності більше схильні чоловіки, зазначають фахівці Інституту когнітивного моделювання. Одна з причин — фізіологічна: високий рівень тестостерону спонукає чоловіка до ризикованих дій. Як воно — жити з ігроманом? Про це “Експрес” поспілкувався з кількома жінками. Забіжимо наперед і зазначимо: переважно сімейне життя таких людей тріснуло по швах.
ТЕТЯНА, 33 РОКИ, 6 РОКІВ З ІГРОМАНОМ:
“Ми перебували у цивільному шлюбі, — ділиться історією Тетяна з Києва. — Познайомилися ще в 2005 році, я була студенткою першого курсу в Києві, він — студентом четвертого в Харкові... Два роки їздили одне до одного, спілкувалися телефоном. Вже тоді були перші сигнали, які я в рожевих окулярах не помічала — він міг кілька діб не відповідати на дзвінки, трохи грошей “в борг” попросити...”
Тетяна і її обранець почали жити разом у столиці. Вона пів дня вчилась, пів дня працювала. Чоловік теж знайшов підробіток, але сім’ї постійно не вистачало коштів.
“З часом ставало гірше — після роботи годі було дочекатися його додому, він не брав слухавку, зникав... — каже Тетяна. — Якось зізнався, що грає в автомати і програє. Я благала забути про це, і він мені щоразу обіцяв так зробити, але історія повторювалась. Були часи, що через брак грошей нам не було що їсти, не вистачало на проїзд. Бо чоловік програвав і свої гроші, і мої — витягав усе до копійки з мого гаманця...”
А якось Тетяна знайшла виписку чоловіка про зарплату. “Він заробляв 20 тисяч гривень в місяць. 20 тисяч! Але я тих грошей ніколи не бачила, — каже жінка. — Останньою краплею стало, коли він вкрав мої золоті прикраси, щоби здати в ломбард і мати гроші для чергової гри. Тоді я зібрала речі і пішла від нього”.
ЮЛІЯ, 41 РІК, 9 РОКІВ З ІГРОМАНОМ:
“Усе почалось начебто з невинного захоплення — витягувати з автомата іграшки кліщами, — розповідає Юлія з Полтави. — Мені тоді було 20, Сергієві — 21. Пригадую, у мене вдома назбиралось тоді стільки м’яких іграшок, що вже не було куди складати”.
Спершу Юлія не надавала значення цьому захопленню коханого.
“Невдовзі ми почали жити разом, — розповідає вона. — Чоловік працював таксистом, але грошей ніколи не приносив — казав, що було дуже мало клієнтів, що вистачило тільки на бензин. Утім так тривало місяцями, і якось він таки зізнався, що грає. Пробував і мене до цього залучити. Я пішла у клуб, побачила, як там усе влаштовано, і опісля сказала йому — кидай все це! А він мені: “Та що ти знаєш! Я тут стільки грошей можу виграти!” Бувало, що й вигравав якісь суми, але він їх одразу “спускав” на наступну гру”.
Далі стало гірше: Сергій почав позичати гроші в друзів, а борги віддати не міг. З роботи його вигнали через прогули.
“Я не раз просила чоловіка зупинитись, — каже Юлія. — Він обіцяв, що не буде. Я й вірила. Якось навіть пішла в банк, взяла кредит на 16 тисяч гривень, аби погасити його борги... А за два місяці після цього дізналась, що ношу дитя під серцем. Вагітність була з ускладненнями. Працювати я не могла, аби погасити кредит. А Сергій сказав: твій кредит — твої проблеми. Тоді повернути гроші мені допоміг батько чоловіка. А Сергій грати не переставав...
Пам’ятаю, одного дня, на 5-му місяці вагітності, я влетіла в ті “гральні автомати”. Вхопила його за руку, кажу: “Ходи додому!” А він мене грубо відштовхнув зі словами: “Я ще не дограв”. У той день спустив усе”.
З дому своїх батьків Сергій виніс золоті ланцюжки і викрав заощадження — близько 2 тисяч доларів. Маму, після скоєного сином, забрали в лікарню з гіпертонічним кризом.
“У нас народився син, і я сподівалась, що ситуація зміниться. Але — ні. Що ж стало останньою краплею в чаші мого терпіння? Цілий рік я відкладала гроші на святкування першого рочку сина — але Сергій знайшов гроші і програв. Тоді я від нього пішла, — каже жінка. — До речі, якось Сергій зізнався, що гра забрала у нього стільки грошей, що він міг купити за них квартиру і машину. Та, навіть усвідомлюючи це, він грав”.
Цілий рік я відкладала гроші на святкування першого рочку сина — але Сергій знайшов гроші і програв. Тоді я від нього пішла.
АЛІНА, 28 РОКІВ, 6 РОКІВ З ІГРОМАНОМ:
“Мій перший чоловік — алкоголік і ігроман, — каже Аліна з Білої Церкви. — Познайомились ми в університеті у Києві, Саша був моїм одногрупником. Почали зустрічатись, згодом стали жити разом. Саша багато часу проводив за комп’ютером — читав про ставки на футбол. Роботу він знайти не міг. Робив ставки з зароблених мною грошей. Казав, що робить це для сім’ї, щоб заробити”.
Згодом чоловік таки знайшов роботу, але частину зарплати ховав від дружини, аби могти робити ставки в онлайн-іграх.
“Останньою краплею стала ситуація з грошима, які я відклала на новий диван, бо на старому спати було вже неможливо. Це було 2,5 тисячі гривень, на моїй карточці. Я поїхала до батьків на тиждень, а коли повернулась, виявила, що на картці нема навіть сотні гривень. Подзвонила до Саші, а він мені — “Алін, я ставку поставив”. Я вийшла на роботу у той день, але мені стало дуже погано... Невдовзі в мене діагностували нервовий зрив”.
Попри прохання Аліни зупинитись, чоловік не переставав грати.
“Наші стосунки закінчились. А минулоріч я вийшла заміж удруге, народила донечку, — каже вона. — Втім донині мені дзвонять колектори за кредитами першого чоловіка”.
ЮЛІЯ, 31 РІК, ІГРОМАНОМ Є ЇЇ СВЕКОР:
“Ми живемо в Туреччині, — каже Юлія. — Батьку мого чоловіка — 66 років, і 42 з яких він — ігроман! Коли ще діти були маленькими, він міг не приходити додому місяцями — заробляв гроші, програвав, заробляв, знову програвав... Свекруха вишивала ночами і продавала ці роботи, аби мати за що годувати дітей. Батько мого чоловіка не безробітний, але гроші він вкладав лише в ігри. І навіть коли вийшов на пенсію, то продовжив працювати, аби мати за що робити ставки. Але в один момент грошей стало замало — і він почав брати кредити. В Туреччині така система, що пенсійну картку прив’язують до кредиту, і щомісяця знімають визначену суму. Утім якось на картці цієї суми не виявилось, і з банку надійшов лист про борг. Тоді мій чоловік не витримав і сказав, що у нього немає батька та вигнав його з дому”.
Два місяці ігроман жив на вокзалах, в приймальнях лікарень. “Потім сестра чоловіка почала просити забрати тата додому, і чоловік здався. Але нічого не змінилось — безкінечні кредити на гру стали постійним супутником життя, — каже Юлія. — Пригадую, я на пізньому терміні вагітності ходила зі свекром по банках, аби закрити борги. Він і мені тоді слізно обіцяв, що припинить. Але за кілька місяців, коли чоловік гуляв з донькою, випадково побачив тата, який виходив з грального закладу. Щоразу свекор клянеться, що це — востаннє. Але не зупиняється. Ігроманія — це дуже страшно”.
ТАКИМИ ЛЮДЬМИ ЧАСТО КЕРУЄ БАЖАННЯ ДОВЕСТИ СВОЮ ВСЕМОГУТНІСТЬ
“Залежність від азартних ігор — глобальна проблема сучасності, — каже психотерапевтка Світлана Михайлів, директорка Українського інституту психотерапії залежностей. — Частіше грають чоловіки, ніж жінки. А от соціальний статус не впливає на ризик стати ігроманом — грають і бідні, і багаті. Причини різні — комусь нудно, комусь запропонували друзі, і сподобалось, а хтось просто бажає довести іншим, що він — “всемогутній”. Підгрунтям для ігроманії дуже часто стає низька самооцінка людини”.
Як допомогти ігроману? “На першому етапі допоможе група анонімних ігроманів — такі діють і офлайн, і онлайн. Це — спільнота людей, які усвідомили свою проблему і відчувають потребу в підтримці собі подібних, — каже фахівчиня. — Якось до мене прийшов 42-річний чоловік, який програв 600 тисяч гривень. Він довго грав, але потім зміг зупинитись на 4 роки. Подумав, що може контролювати себе, і вирішив поставити маленьку ставку. Закінчилось тим, що він мав у мінусі 600 тисяч кредитних грошей.
Минуло три роки, борги він і досі віддає, але свою залежність поборов і взявся допомагати іншим ігроманам.
А ще одна моя пацієнтка, 28-річна жінка, мала потрійну залежність — алкоголь, наркотики, гра. Бажання грати у неї було і без впливу речовин. Аби мати гроші для гри, вона займалась проституцією. Постійно відчувала страх, провину, сором. Вона пройшла реабілітацію, лікувалась у стаціонарі пів року. Нині ми маємо консультації онлайн двічі на тиждень. А ще вона постійно відвідує групи анонімних ігроманів. Тож боротись з ігроманією, хоч і дуже складно, але можливо. Бажано це робити під наглядом спеціаліста. Ваші прохання до близької людини зупинитись не спрацюють”.
Лікарка каже: рідні ігроманів — співзалежні. І їм також потрібна допомога фахівця. “Тим, хто живе з ігроманами, треба піти на групи співзалежних. Обмін досвідом там допомагає багатьом зрозуміти, як впоратись із такою проблемою”, — підсумовує психологиня.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як працює система AMBER Alert
