Якщо тато-лелека гине, коли мама сидить на яйцях, то вона не зможе висидіти пташенят, бо помирає з голоду. Єдиний спосіб врятувати її та майбутнє потомство — забрати яйця і заопікуватися ними. Це й сталося з кількома пташиними родинами на Чернігівщині й Київщині цьогоріч.
Команда порятунку тварин Києва передала яйця з чотирьох гнізд подружжю волонтерів — 61-річній Ірині та 62-річному Валерію Снопкам. Вони створили спеціальний притулок у селі Воропаїв, де допомагають птахам.
“Місцеві жителі побачили біля гнізда мертвого лелеку. Спостерігали декілька днів, щоб переконатися, що це один із батьків. Ніхто не прилітав до мами-лелеки, яка висиджувала пташенят. Тож люди вирішили забрати яйця з гнізда, — розповідає пані Ірина. — Така ситуація сталася ще в трьох пташиних родинах. Самці-лелеки могли з’їсти отруєну мишу або ж їх вдарило струмом. Декілька років тому ми вже виходили трьох лелеченят, тож досвід у нас був”.
Та волонтерка зізнається, що не очікувала такої великої кількості яєць. “Загалом нам привезли 20 яєць, з яких завдяки інкубатору вилупилися 17 лелеченят, — зауважує жінка. — Спершу вони жили в ящиках. Ми стелили їм пелюшки, а пізніше — сіно. Одразу вирішили максимально обмежити контакт із людиною. Щоправда, пильнували, щоб їжа (курячі серця, шиї, дрібна рибка) дісталася всім. Загалом за день молоді лелеки з’їдали 15, а іноді й 20 кілограмів їжі. Перед кільцюванням, яке ми зробили 28 червня, усіх зважували: від 3100 до 4200 грамів важили вихованці. Коли вони подорослішали, переселили їх до вуличного вольєра”.
“Спочатку хотіли всіх тримати окремо, щоб розрізняти, хто з якої місцевості. Я навіть намагалася помітити їх фарбою, але дощ змив усі мітки, й вони стали однією зграєю. Пізніше птахів розмістили в полі у спеціальній загорожі просто неба”, — каже співрозмовниця.
Одного серпневого ранку Валерій Снопко, як завжди, обходив територію садиби й перевіряв, чи все в птахів добре після ночівлі. “Крім цих 17 лелек, ми виростили ще одне лелеченя — дерево, на якому було гніздо, впало, і лише воно вижило. Також у нас постійно живуть десять дорослих лелек. Так ось. Того ранку чоловік побачив, що залишилися лише наші постійні мешканці, — пригадує пані Ірина. — Спершу налякалися, а потім подивилися відео з камери спостереження і побачили, як наші вихованці майже одночасно полетіли у вирій. Це було дуже зворушливо! Орнітологи кажуть, що молоді птахи в перший рік ще не повертаються додому. Але, можливо, через рік-два прилетять”.
Громадську організацію Ірина та Валерій зареєстрували торік. А загалом займаються порятунком птахів уже близько 15 років. “Спочатку в нас з’явилися фазани та кури декоративних порід, яких спеціально завели для себе, — каже Ірина Снопко. — Якось собачники знайшли грака, що потрапив під автомобіль, і принесли його нам. Потім були ворона й сорока... Я вчителька, чоловік — військовий. Спершу ми й не знали, що робити з дикими птахами. Познайомилися з орнітологами й почали вивчати цю сферу. У нас одночасно буває й до 300 пернатих, але не всі залишаються на постійне проживання. Деяким надаємо допомогу та відпускаємо. Одного разу в нас навіть гостювала гагара — дивовижна пташка! Вона майже не пересувається сушею. Тож ми облаштували для неї місце на озері”.
