89-річні Петро та Наталія Олійники із села Сілець — найстарша пара Прикарпаття. Днями вони відзначили 69-ту річницю подружнього життя. Аби дізнатися секрети родинного довголіття, вирушаю у гості.
...На подвір’ї Олійників — море квітів. “Це мамуся насадила, — каже невістка Галина, запрошуючи до господи. — До речі, я ніколи не називала її свекрухою. Вона мені дуже рідна”.
Заходжу в кухню, де хвацько ліпить вареники струнка жінка — це пані Наталя. Її чоловік, пан Петро, сидить на дивані, читає “Експрес”. Це улюблена газета їхньої родини.
Згадуючи своє знайомство з коханою Наталькою, чоловік усміхається і шаріється.
“Та що буду розповідати, — сором’язливо мовить поважний пан. — Із пелюшок зналися, разом до школи ходили, а як підросли, я женихатися став, на побачення запрошував. Якось разом пройшлися вулицею, тримаючись за руки — і в мене серце до небес злетіло. Про цілування-милування спершу навіть думати не смів!”
Одружилися закохані, коли обом було по 20 років. Весілля гуляли вдома: через дві кімнати розклали пишні столи. Гостей пригощали товченою картоплею зі салом, кукурудзяною кашею, салатом з буряка, квашеними огірками... Горілку пили 10-грамовими “наперстками”.
Петро вивчився на токаря, працював на двох заводах, а ще був бібліотекарем, секретарем та 9 років головував у сільраді. Згодом повернувся на завод. Пані Наталія працювала в колгоспі, на фермі й на заводі.
Пара збудувала для себе і дітей затишну оселю. Перший син Олійників помер, не проживши й року. Донька трагічно загинула в 2001 році в ДТП. Подружжя має ще одного сина. Їхня родина — це також і невістка, зять, 4 онуків та 5 правнуків.
“Жили ми по-різному, лукавити не буду, — мовить пан Петро. — Іноді сварилися, по декілька днів не розмовляли. Та я ніколи не підіймав руку на Натальку. І якби побачив, що хтось зі знайомих таке робить, то захистив би дружину, а з тією людиною більш би не вітався”.
Пані Наталія додає, що вона завжди була “жінкою з характером”, Петрові не корилася. Коли сердилася, ночувала в іншій кімнаті. Та в будь-якому разі готувала для чоловіка і дітей щось смачне. “Мати в нас знана куховарка: до 60 років на сотні сільських весіль калачі пекла, — додає Галина Олійник. — А її фірмова страва — вареники з картоплею та сиром”.
Пан Петро ще донедавна співав у церковному хорі, був сільським активістом. Нині, на жаль, обоє нездужають: у чоловіка проблеми з ногами, у жінки — з тиском та зі слухом. Та вони дбають одне про одного. Жінка каже, що встає уночі та розтирає чоловікові хворі ноги. Пан Петро розважає дружину розмовами, читає їй книжки та газети.
До речі, Петро Олійник — найактивніший читач сільської бібліотеки, особливо любить книги про історію України доби козаччини та часів національно-визвольної боротьби 1940 — 1950-х років.
“Вони не можуть жити одне без одного, — каже невістка Галина. — Коли забираємо когось до Івано-Франківська, то наступного дня вони плачуть, мусимо їх звозити докупи”.
“Чи ніколи не думали про розлучення?” — насамкінець запитую Олійників. Бабуся з дідусем здивовано дивляться на мене — не розуміють, про що я. І додають: так довго живуть разом, бо вміють поважати, любити й прощати.
Читайте також про те, як лікарі ледь врятували хлопчика, який побоявся розповісти батькам про нещасний випадок
