Мені пощастило познайомитись із роботою онлайн-школи зсередини. Я стала викладачкою за програмою, яка сертифікована МОН, для учнів 10 класу. І ось що зрозуміла завдяки цьому досвіду.
Спершу розповім, як відбуваються онлайн-уроки. У режимі реального часу в першій половині дня учень вмощується вдома за комп’ютером/ноутбуком. Згідно з розкладом потрібно зайти до віртуальної кімнати, перед тим за добу та за годину на поштові скриньки всім учасникам приходять листи з нагадуванням про це.
Віртуальна кімната у нас трохи схожа на програму для спілкування скайп. Туди я завантажую презентацію — основу кожного уроку, рекомендованими елементами якої є меми (будь-які ідеї, які набули популярності, висловлені у формі зображень), гіфки (рухоме зображення), стікери (віртуальна наклейка), смайли (засоби, що передають настрій, почуття), відео, аудіо та інші щоденні супутники життя та спілкування дітей доби інтернету. Також у цій програмі є дошка з учительською указкою, різноманітні олівці, маркери, за допомогою яких можна по ній писати. Окрім того, це можна робити в чаті, плюс є функція підняття руки та інші ІТ-цікавинки.
Кожнісінький урок я розпочинаю з перевірки зв’язку: “Мене добре видно й чути? Якщо так, будь ласка, поставте плюсики в чаті”. Учні відразу охоче відповідають. У моєму класі учнів лише двоє, але в молодших, знаю, більше. Урок української літератури, де темою є реалізм, стартує із фото склянки з водою та запитання: “Склянка наполовину повна чи наполовину порожня?” Учні спершу ніби не розуміють, що ця дивна вчителька від них хоче, але врешті-решт дають варіанти відповіді (знову ж таки в чаті), наприклад: “Наповнення становить приблизно 50%”. Я пояснюю, що склянка настільки повна, наскільки й порожня, і так ми виходимо на тему уроку, котра, нагадую, — реалізм.
Теорія повинна становити десь третину уроку (котрий триває 45 хвилин, як зазвичай), все інше — суто пізнавальна робота дитини. Тобто переважно учні вирішують завдання на закріплення матеріалу, причому так, що всі працюють одночасно — ніхто не ловить гав, кожен виконує свою дію. Немає ніякого шуму в класі, перебивання одне одного — я керую можливістю учнів висловлювати думки вголос, даючи доступ до аудіо. Єдине, що я не можу контролювати на 100%, це чи є онлайн учень фактично, чи ні. Адже дитина може просто собі зайти до системи, а паралельно бавитися в ігри чи моніторити той самий інстаграм. Ці труднощі прийнято долати постійною перевіркою зворотного зв’язку та основне — зацікавленням.
Завдання, які можуть допомогти зацікавити, переважно такі: “Якби Іван Франко мав профіль у facebook, які дописи він би там публікував? Підготуйте декілька варіантів”. Смієтесь? А професія SMM-ника (фахівця, який просуває товари та послуги через ті самі соціальні мережі, і серед його основних обов’язків якраз генерування креативних постів) виходить у топ затребуваних.
Домашню роботу я задаю в гугл-класах, де виставляю дату здачі, там само викладаю “біг тести” (своєрідні самостійні/контрольні роботи для перевірки засвоєного матеріалу), рекомендований підручник, презентації, навіть календарно-тематичне планування, щоб той, хто пропустив заняття, міг його надолужити. Тут з’являються і відеозаписи уроків.
Для викладачів є окремий гугл-клас “учительська”. До речі, педради, як і уроки, теж проходять онлайн. Наголошу, що всі заняття в онлайн-школі відбуваються за чинними міністерськими програмами, щоправда, у стислій формі. А загалом головними засадами школи є індивідуальний підхід, сучасні методи та максимальна толерантність.
На мою думку, багато в яких моментах, найперше тих, що стосуються особливостей дітей епохи соціальних мереж, класичні навчальні заклади могли б переймати досвід онлайн-шкіл, однак і тут є певні недоліки. Наприклад, виконання тестів. В онлайн-школі відсутня можливість проконтролювати, як саме їх виконували. Функція надання слова учневі виявилась дуже обмеженою у використанні й працює переважно в молодших класах, тобто у своєму 10-му відповіді я отримую майже завжди через чат. Але як розвивати зв’язне усне мовлення? І останнє й основне — соціалізація: в онлайн-навчанні дуже не вистачає живих людей перед очима, а як не крути — спілкування вживу нічим не замінити.
Читайте також про те, як 428 дітей вчаться у сільраді і клубі, бо у школі не встигли зробити ремонт
Христина ШКІРКА
