Як резервіст першої черги, з 2016-го року я регулярно беру участь у військових зборах. Тож цієї осені вже вчетверте вирушив на полігон навчального центру десантно-штурмових військ (ДШВ) поблизу Житомира.
“ПРИЙОМКУ” ПРОЙШОВ
Зустріч у навчальному центрі (на сленгу резервістів — “прийомка”) традиційна: спершу шикування перед військовою службою правопорядку (ВСП) та перевірка вмісту рюкзаків. Шукають заборонене — зокрема алкоголь. Якщо знаходять, то ліквідують. Черга доходить до мене. Вееспешник, побачивши армійську флягу, у якій щось булькає, з азартом питає: “А можна понюхати?”.
“Нюхайте, куштуйте”, — кажу. Результат його навіть розчарував: “Вода? Справді вода?!”.
Розподіл у підрозділи відбувається швидко, відповідно до військово-облікових спеціальностей.
Кожен ранок починається з виконання Гімну та підняття Державного прапора.
Отримуємо військову форму. Вона не нова. Як пояснює командир бригади, забезпечувати резервістів щороку новими обладунками — невигідно державі. Тож нам видають уже ношені, але випрані, кітелі, штани, кепки та фліси.
З нового — футболки, труси, шкарпетки та берці (хоча з останнім пощастило не всім — декому дістались ношені “талани” нового зразка, а комусь — нулячі “дерев’яхи” ще довоєнного штибу).
Якщо на перші збори ОР-1 проходили переважно ветерани з бойовим досвідом, то тепер серед резервістів дедалі більше колишніх строковиків, яких після служби у ЗСУ зарахували в ОР-1. А є і військовозобов’язані, старші 27-ми років, які досі ніде не служили, та й термін призову на строкову службу для них уже минув. “Захотів себе випробувати, — пояснює один з таких резервістів. — Прийшов у військкомат і попросився на збори бойової бригади. Вчуся військової справи”.
БУДНІ РЕЗЕРВІСТА
Підйом у нас — о шостій ранку під звук горна, далі — сніданок,тоді отримуємо зброю. О 8.00 — ранкове шикування. Комбриг вітається: “Слава Україні!”. Вісім сотень бійців у строю відповідають: “Героям слава!” Далі — урочисте підняття державного прапора на флагштоку біля штабу під спів державного гімну.
Прапор ДШВ з Архистрати гом Михаїлом майорить поряд.
У вступному слові комбриг дещо розчаровує. Стрибків з парашутом цього разу не буде. Пояснює: стрибок — це тільки спосіб доставити десантника до місця виконання завдання, а не самоціль. Тому цьогоріч зосередимося на вогневій, тактичній та спеціальній підготовках відповідно до ВОСу (військово-облікової спеціальності).
Офіцери та інструктор — з бойових підрозділів, тож голої теорії нема. Усе, що викладають резервістам, випробуване у реальних бойових діях.
Піхота їде у поля відпрацьовувати дії штурмових підрозділів, снайпери у полі тимчасом приховано повзають, відпрацьовуючи свої дії проти тієї ж піхоти, артилеристи зі своїми гаубицями, самохідками та РСЗВ (ракетна система залпового вогню) у полі відпрацьовують розгортання гармат та наведення їх на цілі.
Паралельно займаються інші бригади. Тож повітря наповнене гуркотом техніки. У небі пролітають ланки гелікоптерів Мі-8 та Мі-24, через річку інженери наводять понтонну переправу, чутно постріли з артилерії та стрілецької зброї.
Самохідні артилерійські установки 2С1 вирушають на навчання.
О 21.30 — вечірнє шикування, виконання гімну України і приспускання державного прапора.
І так цьогоріч два тижні поспіль.
ПОБУТ У ПОЛЬОВИХ УМОВАХ
Жили ми у звичайних наметах. Більшість нові, частина — ще старі радянські. Опалення — за допомогою буржуйок. Що цікаво, бригада перейшла на нову систему харчування. Тому раціон дещо ширший від колишнього “совкового”. До традиційних каш чи макаронів тепер є сардельки, шматок ковбаси чи шинки. На десерт — яблука, нектарини, шоколадні батончики. З напоїв не тільки кава, чай чи узвар, але й навіть мультивітамінний сік. Не ресторан, але й голодним ніхто не ходив.
Щовечора — польова лазня. Після дня у полі та лісі теплий душ — те, що треба. Про можливість підписання контракту на військову службу, або про службу в резерві бригади командири нагадують постійно. Лісу рук з охочих нема, але з кожної роти по декілька осіб зголошується.
Харчування за новою системою дуже відрізняється від старих норм.
“Завершую навчання в університеті та вирішив підписати контракт, — пояснює резервіст Сергій, який брав участь в АТО. — Буде вища освіта, то, мабуть, спробую ще й піти на офіцерські курси”.
ПРО РОЗВЕДЕННЯ СИЛ І ПЕРЕМИР’Я
З приводу відведення військ, мирних ініціатив тощо кадрові військові та резервісти налаштовані доволі різко. “Воювали, гинули, а тепер здати?!” — обурюються хлопці.
“Розумієш, поки що ми вийшли по всій лінії фронту на вигідні позиції, — пояснює один з розвідників. — У Луганській області нас від них переважно відділяє водна перешкода — річка Сіверський Донець. Росіянам, щоби піти в атаку, треба на більшості ділянок її форсувати.
Якщо ми відійдемо, то запобігти перетину річки нам буде складно або й неможливо.
У Донецькій області ми закріпились, переважно на висотах. Буде відведення військ — висоти доведеться залишити. Тоді ми опинимося у низині, а вони зайдуть на висоту зі всіма для нас сумними наслідками.
Заняття з тактичної медицини. Евакуація пораненого.
Армія розуміє, що відхід з вигідних, добре вивчених позицій призведе до збільшення втрат, яких і так зараз більше, ніж до так званого перемир’я. А з того боку — не “шахтарі” і “трактористи”, а російські курсанти-артилеристи луплять по нас, здаючи екзамени. Про те, що ми залишимо без захисту цивільних українців, навіть думати не хочеться...”
Про рішення з формулою Штайнмаєра ми, перебуваючи на полігоні, ще не знали, хоча розуміли, що теперішні політики до чогось такого дійдуть. Тож один із хлопців запропонував: “Та загнати всіх політиків на передову!
Нехай відчують “перемир’я”. А потім — на похорони пацанів. Хай пояснять матерям, жінкам та дітям, що у нас перемир’я! З таким ворогом можна тільки воювати до перемоги. Інакше чекай їх біля своєї хати!”
...У таборі через негоду зникло світло, ми зібралися з хлопцями у курилці, в одного була гітара. Хороша компанія. Більшість знають один одного або ще з часів війни, або потоваришували на попередніх зборах. Кава, цигарка, спогади... І пісня: “А мене вже немає, вітер розносить мене по землі, а мене вже немає, я знаю секрети великі й малі, а мене вже немає, довкола мене кружляють орли, а мене вже немає, але важливо, щоб ви всі були!”
Читайте також про те, як ДФС перетворила життя багатодітної родини на справжній екстрим, протягнувши попри їхній дім гірськолижний витяг
