Система електропостачання часів СРСР на практиці зовсім не відповідає не тільки сучасним нормам, але й радянським — 1970 — 1980-х років. Для того, аби зрозуміти, чому так сталося, треба глянути на проблему електропостачання очима інженера-проектувальника середини минулого сторіччя. Для нього вона була другорядною проблемою, більшість зусиль із проектування будинку він докладав для забезпечення надійності конструкції та тепла. А коли йшлось про електропостачання, проектувальник шукав найдешевше рішення. Знали про це і керівники будівництва.
Відтак уже в останнє десятиліття існування СРСР усім стало зрозуміло, що норми проектування електромереж просто не встигають за розвитком побутової техніки.
За такою проводкою закріпилось означення “слабка”. Що ж саме мається на увазі? Усі наші побутові електроприлади споживають певну потужність. Вона забезпечується електричним струмом. Електрична потужність — це добуток напруги в провіднику на силу струму. Однак напруга в наших електромережах, незалежно від того, яку потужність треба забезпечити, залишається незмінною — 220 вольтів.
Отже, при збільшенні навантаження на електромережі, зростає сила струму. Проблема виникає через те, що матеріал дроту проводить струм неідеально. й частина його енергії переходить у тепло. І його в якийсь момент може бути достатньо, щоб розплавити матеріал провідника і підпалити його ізоляцію. Радянським електрикам не вистачало високоякісних дротів: замість мідного вони часто використовували більш дешевий — алюмінієвий, який швидше плавиться, більш ламкий, легко може стати причиною пожежі.
Ще одна проблема зі старими проводами — надто малий діаметр. Третя біда — скрутки. Вони мають бути в більшості лише там, де мережа розгалужується. Однак в умовах, коли дротів не вистачало, проводку робили з різних залишків.
Вони були короткими, а отже, кількість скруток на них збільшувалася. У старих оселях є ділянки проводки, де на один метр довжини дроту припадає до чотирьох скруток. При спробі увімкнути щось у розетку, до якої веде такий дріт, виникає небезпека виходу її з ладу.
Що ж робити із цією небезпечною проводкою? Відповідь коротка: проводку треба міняти. При цьому — повністю. Заміна лише її частини може призвести до додаткових проблем. При заміні проводки варто також звернути увагу на розподільний щиток. Він — найважливіша частина електромережі вашої оселі. У його конструкції теж можуть бути елементи, які на сучасне життя не розраховані. Втім розподільний щиток — це місце, де зустрічаються внутрішньоквартирна і зовнішня мережі, і там — багато елементів, торкання яких може при звести до ураження струмом. Тож працювати там має саме електрик.
При заміні дротів важливо не повторити помилок радянських будівельників. Дроти мають бути мідними, а їхній перетин — відповідати сучасним стандартам. Скруток на них має бути по мінімуму, а ті, що є, — повинні бути у спеціальних розподільних коробках.
Також непогано простежити за встановленням сучасних розеток. І тут на людину, яка із електрикою знайома не дуже добре, може чекати сюрприз.
Сучасні розетки розраховані не на два, як старі радянські, а на три дроти. Крім усім відомих нуля та фази, там ще є заземлення. Часто на наявність цього дроту розрахована сучасна побутова техніка. І якщо встановити таку розетку, під’єднавши її до двох дротів, то вона не буде анітрохи безпечнішою за старі радянські. Тож зверніть увагу, щоб дріт заземлення при заміні проводки також був протягнутий.
Загалом висновок такий: система електропостачання вашої оселі не має якихось особливих хитрощів. Її просто треба зробити так, аби вона відповідала сучасним стандартам і не могла стати причиною пожежі чи виходу з ладу побутових приладів.
Читайте також про те, чому на будинку виникають тріщини і як цього уникнути.
