Від 9 березня 2015-го до 7 березня 2016-го я проводив експеримент: щодня вітав жінок у соцмережах з будь-якого приводу, з будь-яким святом, а коли не було дати — без жодного приводу, просто так. Мені хотілося довести: маючи бажання, жінок можна й треба шанувати щодня. Згадав я про цей експеримент цьогоріч напередодні 8 березня — найбільш суперечливого, непростого дня українського календаря.
Повагу до чоловіків, жінок, дітей, представників різних професій тощо не визначає якась календарна дата. Вона — лише нагадування й заклик відзначити. Натомість свято й святкування — дійство зовсім іншого порядку.
В Україні 8 березня — державний вихідний, це начебто день для святкування. Український інститут національної пам’яті, який у згаданий час очолював Володимир В’ятрович, хотів змінити це. Ініціатива інституту навіть дійшла до Верховної Ради: у квітні 2017 року УІНП вніс пропозицію скасувати 8 березня державний вихідний. Але Міжнародний день боротьби за права жінок залишити. Тобто відзначати цей важливий для рівності прав день, згадувати борчинь, визначних діячок феміністичного руху, їхні досягнення — проте в робочий час.
Ініціативу не підтримали. Логіка в подібному акті декомунізації 8 березня не для всіх очевидна. Усякий раз розмова про повернення Дню боротьби жінок за свої права первинного сенсу, закладеного більш як сотню років тому в Європі, заходить не туди. І дискусія розбивається саме об вихідний день.
Вихідний 8 березня важко пояснити інакше, ніж спадщиною СРСР. А отже — звичкою мати той самий додатковий вихідний. Досі живе культивована в СРСР традиція, коли чоловік із сином раз на рік, 8 березня, звільняють дружину й сестру від хатньої роботи. Вона дуже нагадує порушення прав жінок. Конкретно — побутову експлуатацію. Коли весь тягар, від готування й прання до прибирання й миття вікон, лягає на жіночі плечі. І чого варта не менш принизлива примовка теж родом із тих часів: “Жінко, твій день — 8 березня!”
Чого варта не менш принизлива примовка родом із тих часів: “Жінко, твій день — 8 березня!”
Восьмий день березня навмисне позбавлений радянською владою політичної, соціальної складової та суспільної ваги. Ми й досі маємо радянську версію “Міжнародного жіночого дня”, котра нічого не означає. Окрім того, що дублює День святого Валентина і, по суті, є не Днем боротьби за рівні права та можливості, а ще одним бізнес-проектом.
Напередодні цього дня мережі супермаркетів пропонують типові подарункові набори, розпродаючи під цим соусом не надто популярні, передусім косметичні, товари. А квіткарі мають день підвищеного попиту на букетики з трьох тюльпанів. Чи — конвалій, які рвати заборонено. Подібні подарунки 8 березня здебільшого виглядають як відкупне, аби виконати якийсь обов’язок задля “відчепися”.
Або мають характер такого собі викупу. Мовляв, ось тобі, кохана, — і не мороч голову до наступного “жіночого дня”. Найближчим часом декомунізації популярної календарної дати, вважаю, не відбудеться. Прикро. Бо те, що є тепер, підмінює поняття. Й надалі змушує, без перебільшення, мільйони українок чекати проявів особливої уваги лише раз на рік.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
