У соцмережах продовжують активно насміхатися з людей, які готуються до тривалого карантину, закуповуючись необхідним. Заклики берегтися й залишатися по-максимуму вдома дехто в кращому випадку ігнорує, у гіршому дорікає звинувачувальними фразами: “Невже і ти такий панікер? В нас нічого ще не сталося!” Тоді як приклад багатьох країн вимагає усвідомлення кожним громадянином своєї соціальної відповідальності перед можливими загрозами.
Вирують емоції і довкола скасування масових подій. Та ще й такі, наче люди вже кілька місяців сидять під замком й нервова система кожного без відвідування концертів, виставок, розважальних центрів і книжкових презентацій виснажена до краю. З усіх сторін сипляться маніпуляції статистикою, звинувачення в безглуздій переляканості, засудження в надмірній обережності, заклики до безстрашності. Багато так званих антипанікерів підкріплюють свою позицію власними інтересами (купленими квитками, витраченими на організацію зусиллями й коштами).
Мені, як організаторці культурних подій, самій довелося скасувати чи перенести на невизначений термін кілька мистецьких заходів, що от-от мали відбутися, й на підготовку яких я витратила немало часу та сил. Так, мені дуже шкода, що вони не відбудуться зараз, але в нинішніх умовах значно важливіше відчуття безпеки кожного. І моєї так само.
І так, мені страшенно хочеться відсвяткувати день народження друзів та родичів, які припадають на найближчі тижні. Але я не буду. Я знаю, що зроблю послугу їм, собі й усім довколишнім, для кого можу виявитися переносником вірусів. І мені не соромно сказати, що частково до таких дій мене мотивує страх.
Я вважаю, що без здорового страху, з яким так борються антипанікери, люди не вмотивовані дотримуватися правил. У час карантину нам треба прийняти те, що кожна людина має право:
*прагнути почуватися в безпеці
*боятися захворіти
*піклуватися про своїх близьких, особливо, якщо серед них є люди з “групи ризику” за віком чи станом здоров’я.
Неосудливість, розуміння, турбота, підтримка — це те, на чому тримається здорове суспільство в скрутні часи. Дбайте про себе. Дбайте й про тих, хто сам не здатний чи не готовий про себе подбати. Замість дивитися, як хтось “стрибає з мосту”, яким ви прогулюєтесь, спробуйте зупинити людину банальною крихтою уваги. Поділіться своєю позицією, не будьте байдужі. Подзвоніть друзям, яким важко сидіти вдома, не відвідуючи тусівок. Розкажіть, чим займаєтеся ви й які у них є альтернативи для цікаво проведеного часу вдома. Влаштуйте відеоконференцію з родичами, яких давно не бачили. Нагадайте, що ви їх любите. Хай для них це буде ще однією причиною ретельніше піклуватися про себе. А отже й про інших.
І погодьтеся: значно простіше й приємніше попередити захворювання людей зі свого найближчого оточення, аніж з жахом спостерігати, як інші закидують потенційних хворих "каменюками”. З тої ж причини українці бояться одягати маски, навіть якщо вони в них є. Після історії з Новими Санжарами вони бояться каменів. А насміхання й злісні мемчики про панікерів — це теж небезпечні камені, які можуть коштувати комусь здоров’я, навіть життя. Перш ніж насміхатись із карантину й страху людей перед коронавірусом наступного разу, варто подумати, чи готові ви взяти хоч якусь долю відповідальності, якщо ця людина захворіє.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.