У світі є чимало народів, які незадоволені наявними про них стереотипами і кліше. Намагаються якось їх змінити, скаржаться, фотовиставки про себе по світу возять. Мовляв, ми не такі! І при цьому забувають, що саме за допомогою кліше і стереотипів у більшості жителів навколишніх країн і виникає первинне знання про їхню державу, а значить на уявній карті світу в голові кожного вони існують! Більшість народів цим похвалитися не можуть. Які у нас, наприклад, стереотипи або кліше про жителів Бангладешу або Македонії? Та жодних! Тому перш, ніж боротися зі стереотипами і кліше, треба добре попрацювати, щоб вони виникли. А тоді вже можна з ними змагатися, як Дон Кіхот з вітряками. Тобто, боротися можна, але не боротьба змінює стереотипи, а події в "стереотипізованій" країні!
Україна наразі не може радіти чи засмучуватися з приводу власного кліше — воно ще не сформоване, воно ще не вийшло з туману стереотипів Радянського Союзу і навіть не на сто відсотків відірвалося від наявних у світі кліше про російський народ і про РФ, де є "загадкова російська душа", багато горілки і постійна тенденція до монархії або до автократії. Росіян "впізнають" й відразу при зустрічі перевіряють правильність кліше, пропонуючи випити. І воно часто підтверджується, зміцнюючи впевненість, що й інші характеристики "типового росіянина", зібрані в кліше, правильні і точні.
Українці мали свій стереотип в Радянському Союзі — хитрі, господарські, працьовиті, любителі сала, борщу і горілки. За межі СРСР цей стереотип не потрапляв і це, насправді, великий плюс! Можна починати майже з нуля. І ось український народ, не думаючи про наслідки для свого іміджу, зробив дві революції проти "клішованого" образу власної країни — проти корупції. Відразу було вбито двох зайців! Світ задумався про Україну і про українців, а також про їхній національний бунтарський характер, і зрозумів, що самим українцям та Україна, в якій вони зараз живуть, не подобається. Вони хочуть побудувати іншу, європейську.
Помаранчева революція та Євромайдан насправді "вбили" борщ і сало. Й нам тепер треба працювати далі. Але не обов'язково влаштовувати наступну революцію. Ми повинні показати, що українці звикли контролювати владу. Як ще з XVI—XVII століть, з козацьких часів, коли виганяли гетьмана Івана Виговського, і тепер, коли усунули президента Януковича в 2014 році. Ба навіть за радянських часів українці іноді контролювали радянську імперію, просуваючи своїх в генеральні секретарі: з шести генсеків КПРС троє — Хрущов, Брежнєв і Черненко — були українцями.
Помаранчева революція та Євромайдан насправді "вбили" борщ і сало.
Образ українців, як народу, який постійно кипить і вимагає змін, не найгірший. Національний характер французів, до речі, мало чим відрізняється від нашого. Вони теж люблять поїсти, випити і вийти на вулиці протестувати проти нинішньої Франції. При цьому є патріотами до мозку кісток і іншим лаяти Францію у своїй присутності не дозволяють! Це південний європейський характер. Ми, звісно, не на Півдні, але за темпераментом — теж наче жителі тих широт. Навіть після останніх президентських і парламентських виборів нас вкотре стали порівнювати з європейськими жителями Півдня, особливо з італійцями, які люблять приймати несподівані політичні рішення під час виборів, а потім живуть з ними. Живуть і політизуються ще більше, хоча здається: куди вже більше!
Варто зазначити, зараз стало набагато легше пояснювати різницю між росіянами і українцями. Та й про стереотип російської людини уже мало хто запитує, адже він в думках європейців замінений портретом Путіна. На його тлі "типовий" українець виглядає набагато привабливіше. Він не загрозливий, він хоче працювати і жити в країні, де немає корупції. Ми своєю недавньою історією зняли багато питань про українців. Відповіді прозвучали по всіх телеканалах світу.
Тож, як на мене, нам потрібно зосередитися не на боротьбі з кліше, а на роботі щодо їхнього зміцнення і збагачення. Стереотипи укріплюються мистецтвом країни: фільмами, романами, театральними постановками, виставками фотографій.
Мене дедалі рідше запитують: чим українці відрізняються від росіян, а українська мова від російської. Це хороший знак. Тепер я хотів би частіше чути запитання, що починаються зі слів: "А це правда, що українці...?" Наприклад, коли я представляю за кордоном роман "Сірі бджоли", на кожній презентації обов'язково звучить одне і те саме питання: "А правда, що українці люблять спати на бджолиних вуликах і думають, що це заспокоює і лікує нервову систему?" І я кажу: "Так, правда. Я теж випробував сон на вуликах!" Почувши відповідь і переконавшись, що описане в романі не є вигадкою автора, слухачі додадуть цю цікаву для них деталь в особисте сприйняття українців, яке будуть у розмовах нав'язувати друзям і знайомим, перетворюючи її в частину нового стереотипу, в частину кліше, яке, як зазвичай і буває, не має в собі повністю об'єктивної картинки, але наголошує на особливостях, характерних для цього народу.