Моя знайома, 35-річна Поліна, розлучена. "Вдруге заміж? Нізащо! Я ж лише відчула, що дихаю на повні груди", — каже вона. Поліна вийшла заміж рано, у 21 рік, ще студенткою. "Відтоді, крім кухні та пелюшок, а потім ранків у садочку та безкінечних походів продовольчим ринком, майже нічим не займалась, — каже вона. — Коли чоловік знайшов собі іншу, а мені довелося шукати роботу, виявилося, що мене ніхто не чекає, бо не маю робочого стажу. От і довелося заново вчитися і в 30 років починати нове життя. Зараз у мене є все — дитина, робота, друзі. Заміж не хочу!"
Я також не розумію, коли мене запитують, чому у свої 43 не одружуюся знову. Я маю за плечима два шлюби. У жодному з них я так і не відчула отого тилу, який був так потрібен. Моє сімейне життя змушувало самостійно, так би мовити, полювати на мамонта, одночасно тримаючи на руках дітей.
Я намагалася зберегти родину. 15 років другого шлюбу закривала очі на лінощі і постійне безробіття чоловіка, тягнучи все на собі. Віддавала його борги, самостійно оплачувала оренду нашої квартири, купувала продукти, забезпечувала дітей.
Хоча я сама була ініціаторкою розлучення, воно таки добряче підкосило мене. Дуже боялася залишитися одна. Мені знадобилося кілька років, щоб знову зібрати себе з уламків в одне ціле. Але цей досвід зробив мене сильнішою.
Бути неодруженою — не означає "бути самотньою". Це означає "бути вільною". Так, кожна жінка заслуговує на те, щоб бути щасливою у шлюбі, але вона не повинна виходити заміж лише тому, що "вже час" або "що сусіди скажуть". Вона має право чекати на чоловіка, який поважає її, а не криє матами чи б'є, який допомагає їй розвиватися, і сам розвивається, який робить її життя кращим, а не сідає на шию.
Сучасним чоловікам не пощастило. Жінки нині інші. Багатьох із них не гнітить самотність — вони сприймають її як "незалежність". Ось чому серед жінок більшає тих, хто усвідомлено приймає рішення залишитися вільною і насолоджуватися цим.
Я — одна з таких. Я справді щаслива у своєму статусі, я зовсім не сприймаю себе "жертвою обставин" чи "нещасною кинутою жінкою з двома дітьми". У мене насичене соціальне життя, я відвідую концерти і виставки, мандрую, вечеряю з друзями і насолоджуюся часом, проведеним з дітьми. Я самодостатня, і більше не погоджуюся на те, щоб мене використовували.
Знаю, що спільне життя має будуватися на взаємній відповідальності, підтримці та взаємоповазі, бо це і є прояви любові. І я зовсім не виключаю, що колись в моєму житті з'явиться чоловік з подібними цінностями. Але мені, як і багатьом сучасним жінкам, не потрібне заміжжя заради годиться. Бути нещасною у шлюбі — набагато гірше, ніж бути незаміжньою.