Співчуття — це готовність розділити з кимось його біль, бажання полегшити страждання іншого, допомогти. Вчені вважають, що близько 16 нейромедіаторів, які викликають стан співчуття, також беруть участь у формуванні материнської любові та почутті прив’язаності. Ці нейромедіатори активують області в нашому мозку, які пов'язані з відчуванням “чужого болю як власного”.
Ці ділянки мозку під час того, як відчуваємо співчуття, ніби "тренують" нашу здатність бути доброзичливими й гуманними щодо страждань іншого. Проте часті тренування виснажують нас. У шаленому ритмі життя не вдається поновлювати внутрішній ресурс і з часом події, які мали емоційний відгук для нас, стають буденними та несуттєвими. І ми вже не відчуваємо співчуття так, як колись.
“Втома від співчуття” — що це?
У 1992 році письменниця та історик Карла Джоінсон запропонувала термін “втома від співчуття”, описуючи емоційні зміни медсестер, які працювали у відділеннях невідкладної допомоги та хірургічних стаціонарах. Вона зауважила унікальну форму вигорання в людей, які доглядали за іншими. Вони проявляли безпорадність та гнів, відчай і розчарування. Приблизно у той час науковець Чарльз Р. Фіглі описав стан, при якому фахівці, які надають емпатичну підтримку людям з посттравматичним стресовим розладом, починали проявляти такі ж симптоми, як їхні пацієнти. З того часу термін втома від співчуття використовували також для опису хронічного стресу, що виникає внаслідок впливу травмованої людини, а не самої травми.
Нині вважається, що втома від співчуття проявляється загальним виснаженням, зниженою здатністю відчувати симпатію та співпереживати. Натомість зростає чутливість до висловлювань й поведінки, які раніше не зачіпали. Це підвищує гнів, дратівливість, тривогу та провокує ірраціональні страхи. З часом з’являються проблеми в особистих стосунках, людині стає важко піклуватися про інших. Один з найважчих наслідків вигорання, який зауважили серед тих, хто здійснює догляд за хворими, це розвиток стійкого страху співпраці з певними клієнтами чи пацієнтами, який посилює вимогливість до себе, знижує задоволення від досягнень і вимагає пошуку стороннього ресурсу для емоцій — в алкоголі чи наркотиках.
Що варто робити, щоби запобігти “втомі від співчуття”?
• Прийміть, що “біль”, який ви відчуваєте, є нормальною реакцією на страждання іншої людини;
• Знайдіть когось для спілкування про це;
• Здорове харчування та здоровий сон допомагатимуть не вигорати;
• Розвивайте інтереси поза роботою.
Що варто робити, аби сприяти “втомі від співчуття”?
• Намагатися завжди все швидко виправляти;
• Звинувачувати інших;
• Постійно жалітися й скаржитися;
• Шукати нову роботу, нові стосунки, нові речі: іншими словами, шукати швидкого задоволення;
• Працювати важко і довго;
• Нехтувати власними потребами та інтересами.
Втома від співчуття і соцмережі. Який зв’язок?
Нині втома від співчуття набуває також і нових форм. У ЗМІ та соцмережах щодня з’являється інформація про надзвичайні події: небезпечні захворювання, смерть, війну, голод, економічні кризи. Поява соціальних мереж, доступного телебачення та потокового відео спокушає наш мозок великою кількістю проблем, які ми не можемо вирішити сидячи перед екраном. Утім голод до співчуття спонукає нас щось зробити: грошовий внесок, підписати петицію тощо. Така дія лише на короткий час вгамує голод співчуття. І наші дзеркальні нейрони (з їх активністю пов’язують рівень емпатії) активуються з новою силою, коли побачать чергову інформацію про катаклізми. Як наслідок ми щоразу більше відчуватимемо неспроможність допомогти постраждалим та певну безпорадність перед проблемами.
Емоції щодо подій, людей, про яких читаємо з соцмереж, не дадуть нам відчути наскільки дійсно наша підтримка чи співчуття важливі. Так страждання, про яке ми дізнаємось щодня з інтернету, стають чимось звичним. А можливості нашого співчуття починають вичерпуватись не лише в межах віртуального світу, а й в реальному житті.
Аби не виснажуватись емоційно, спробуйте обмежити гортання стрічки до двох-трьох разів на день тривалістю до 15-20 хвилин (інтенсивне фокусування тривалістю понад 20 хвилин погіршує сприймання інформації й підсилює емоційний негативний фон).
Щоби повернути свою здатність співчувати, спробуйте подумати наскільки цінною для вас є можливість допомогти ближньому. Коли будете готові, зробіть щось для цього самотужки (наприклад, станьте волонтером в хоспісі чи геріатричному пансіонаті на один день чи на місяць). Робити добро без посередників — корисно для психічного здоров’я.
Особисте
Роздумуючи над власним досвідом практикуючого психолога й психотерапевта, хотів би узагальнити: обговорення з кимось власного досвіду щодо обставин, які виснажують емоції, засвоєння нових навичок у будуванні стосунків і пошук в цьому сенсу, дозволяють мені залишатися співчутливим до страждань інших, а також швидше відновлюватися, перебуваючи під напругою.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.