Що й казати, християнські реліквії, а особливо ті, що відомі ще з біблійних часів, завжди викликають підвищене зацікавлення. До них здійснюють паломництво, люди ладні вистоювати в кількагодинних чергах, аби їм поклонитися. Та не всі християни поділяють саме такий спосіб вшанування святих, вважаючи це ідолопоклонством. Інші ж сумніваються в їх справжності. Що каже про автентичність священних реліквій Церква? Де грань між ідолопоклонством і вшануванням мощей святих?
Про це говоримо з протоієреєм Михайлом Сиваком, проректором Православної богословської академії, отцем Петром Балогом, директором Інституту релігійних наук святого Томи Аквінського (УГКЦ), та Володимиром Салайдяком, ректором Богословської семінарії Церкви християн віри євангельської (ХВЄ) України.
— Відколи і чому вшановуються мощі святих?
прот. Михайло:
— Є біблійна історія, пов’язана із старозавітним пророком Єлисеєм. Якось під час набігів моавських ватаг (племен моавитян) йшла похоронна процесія. Побачивши цю ватагу, люди кинули померлого чоловіка в гріб Єлисея й утекли. І коли померлий торкнувся костей Єлисея, то ожив. Щодо мощей, то варто наголосити: вшановується не сама матерія, а Бог, який прославив святих.
Щодо мощей, то варто наголосити: вшановується не сама матерія, а Бог, який прославив святих.
о. Петро:
— Мощі святих вшановували християни ще у перші віки. Критерії правильного підходу до цієї справи описав святий Августин. Він вважає, що “поклоніння” належить Єдиному Богу, а будь-яке творіння можна лише “вшановувати”. Дотепер у Східних церквах літургія служиться на антимінсі — тканині з вкладеними всередину мощами котрогось із святих. Практика вшанування мощей поширена у всьому християнському світі — і на Сході, і на Заході. Загалом поняття “мощі”, або правильніше — “реліквії”, має щонайменше два значення. Це останки святих, зазвичай кістки. Або ж це речі святих — одяг та інші предмети, яких святі торкалися, чи, наприклад, те, що має стосунок до реліквії Святого Хреста. Йдеться не про міфічні речі, як ясла, в яких народився Христос, чи келих, який був на столі під час Тайної Вечері (знаменита “Чаша Грааля”), чи цвяхи, якими був прибитий Христос, або пояс Богородиці. Йдеться про автентичні реліквії.
— Чому деякі християни вважають вшанування мощей ідолопоклонством?
В. Салайдяк:
— У Біблії написано, що людина (тіло) взята із землі і в землю має повернутися після смерті. Саме так Бог сказав Адамові. Тому зберігання частини тіл — це наруга над померлим. У Новому Завіті ніде не згадується, що мощі можуть бути предметом для поклоніння.
Поклоніння мощам, на думку ХВЄ, — це окультна практика, взята з язичництва. Існують манускрипти, де згадується, що стовпи Церкви IV століття Антоній Великий та Афанасій Великий строго засуджували поклоніння мощам. Вони наказували поховати останки мучеників у храмах і заборонили їм поклонятися. Інколи явище поклоніння мощам набувало неприємних форм. До прикладу, у Великому Требнику є “Чин омиття мощей святих або хреста вмочення”. Священник кладе мощі, хрест і посудину з водою на стіл. Читає спеціальні молитви, омиваючи мощі водою, в яку потім занурюється хрест. Зрештою цю воду дають віруючим, щоб вони нею окроплялися і пили...
о. Петро:
— Не можна стверджувати, що в давнину християни просто адаптували деякі поганські звичаї ідолопоклонства. Отці Церкви, які боролися з різними проявами язичницьких культів, напевно на це звернули б увагу. Насправді мощі не мають якоїсь чудодійної сили. Подібно як і книга, яка називається Святим Письмом. Лише читання її з вірою і втілення прочитаного в життя дає плоди. Також вшанування реліквій з вірою може допомогти віруючим. Без віри не те що реліквії, а й присутність самого Христа не допоможе. До речі, Католицька церква на Тридентському соборі в середині ХVІ століття відкинула всі оскарження й обгрунтувала культ мощей вірою у воскресіння мертвих. А ІІ Ватиканський собор лише підтвердив цю традицію. Все це для того, аби вірним пригадувати приклад святих.
прот. Михайло:
— Якщо християни поклонятимуться лише останкам святих і їх боготворитимуть, то таке вшанування може перетворитися на ідолопоклонство. Якщо ж поклонятимемося Богу, який прославився в останках святих, то таке пошанування буде справді християнським. І навіть за умови, що перебуватиме біля неавтентичних мощей. Зрештою, кожен християнин, охрещений і миропомазаний, є носієм Духа Святого. Тож, якщо останки належать християнину, можливо, й навіть не канонізованому святому, про ідолопоклонство не йтиметься.
— А які з реліквій можна вважати автентичними?
— Ті мощі, які шануються у християнському світі, повинні мати документальне підтвердження автентичності. Мають бути письмові згадки про те, коли саме мощі знайшли, де вони зберігалися, куди перевозилися тощо. Наприклад, щодо мощей святої великомучениці Варвари, які зберігаються у Святоволодимирському соборі в Києві, чітко зафіксовано, що у IV столітті їх перенесли в Константинополь, а в ІХ столітті візантійський імператор Лев VI побудував на честь великомучениці Церкву святої Варвари, де й помістив її останки. Зрештою частина мощей святої з Константинополя потрапила до України. Якщо ж мощі з’являються і ніхто не знає, звідки вони, то закрадаються сумніви щодо їх автентичності. Хоча більшість святинь, які вшановують християни, таки оригінальні. До прикладу, мощі немовлят, від Ірода у Вифлеємі убієнних, зберігаються у Вифлеємському храмі Різдва Христового. Кісточки дітей були знайдені археологами на околицях Вифлеєма. Їх датують початком І століття нашої ери.
Ті мощі, які шануються у християнському світі, повинні мати документальне підтвердження автентичності.
о. Петро:
— До речі, у Середньовіччі з’явилися тисячі реліквій-підробок, які збереглися й донині. Користолюбних людей, які заробляли на святих речах, ніколи не бракувало й серед християн.
Нині ж навіть щодо тих реліквій, які називають справжніми, можна почути неоднозначні думки. Бо чи справді віднайдено Хрест Господній у IV столітті? І чи Туринська плащаниця і Хустка Вероніки — це автентичні реліквії? Загалом Католицька церква, у храмах якої є деякі із перерахованих реліквій, офіційно ніколи не стверджувала на сто відсотків, що всі вони автентичні. Водночас ймовірність автентичності висока. Особливо — плащаниці.
В. Салайдяк:
— Історія про 14 000 убієнних у Вифлеємі немовлят — вигадка. Вифлеєм у часи Христа був маленьким містечком. Дітей віком до двох років у самому Вифлеємі і його околиці могло бути декілька десятків. Мощі Вифлеємських дітей, а також Дари волхвів, на мій погляд, неавтентичні речі. Усі ці реліквії використовували для збагачення священства через введення в оману неосвічених, наївних людей. Та й навіть якби й були справжніми, то до християнського поклоніння Богові вони не мають жодного стосунку. Неправильна релігійна практика щодо мощей може стати причиною поширення інфекційних хвороб, хибного світогляду тощо.
Дякуємо, що прочитали цей тексту газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як Нобелівський комітет повернув Франкові його громадянство
