Арбітражний трибунал у Гаазі виніс вердикт у справі про права Росії та України щодо Чорного моря, Азовського моря та Керченської протоки. “Морська” суперечка тривала майже десять років.
Україна наполягала на тому, що Керченська протока — міжнародна, бо вона веде з Азовського моря до Чорного моря, яке, своєю чергою, є частиною відкритого океану. Відповідно всі судна, включаючи українські та інших країн, мають невід’ємне право транзитного проходу через протоку. Будь-яка перешкода — низький міст, огляди чи затримки — мали б вважатися порушенням. Проте суд ухвалив, що Азовське море та Керченська протока — це внутрішні води Росії та України на підставі їхнього двостороннього договору 2003 року, а до таких вод не застосовується режим транзитного проходу.
— Ще у вересні 2016 року Україна ініціювала арбітражне провадження проти РФ відповідно до Конвенції ООН з морського права з метою захисту своїх прав як прибережної держави, — каже Борис Бабін, юрист-міжнародник, експерт з морського права. — Київ у цьому процесі висував ряд вимог до країни-агресорки. Вони стосувалися всіх порушень, які Росія вчиняла в морських екваторіях Чорного, Азовського морів та Керченської протоки. Але в 2021 році значну частину вимог арбітражний трибунал відкинув через відсутність юрисдикції: українська сторона будувала претензії не на морському праві. У рішенні, яке було оприлюднено днями, суд у Гаазі задовольнив мінімальну кількість висунутих Україною вимог. Кремль вже використовує це у пропагандистській площині.
— Які наші вимоги були задоволені?
— Арбітраж визнав, що Азовське море і Керченська протока — це внутрішні води двох держав — України та РФ. А не є “російським озером”, “історичною затокою” РФ, як стверджувала країна-агресорка. Також суд у Гаазі визнав, що під час будівництва Керченського мосту, газопроводів та кабелів через протоку Росія порушила Конвенцію ООН з морського права. Мова насамперед про захист довкілля та неоприлюднення відповідної інформації.
— Однак всі позовні вимоги України щодо незаконного втручання РФ у судноплавство в Азово-Чорноморській акваторії арбітражним трибуналом були відхилені. Чому нашій країні не вдалося відстояти свої вимоги?
— Цю справу від імені України вела іноземна юридична компанія, жоден вітчизняний фахівець до процесу не був залучений. У ньому одного арбітра мала призначити Україна, а одного — Росія. Так от. РФ призначив на відповідну посаду власного представника, громадянина РФ. Тоді як Україна делегувала в арбітри іноземця. Його робота не була ефективною. Своєю чергою МЗС вітчизняних фахівців із морського права ніколи не підпускало до цього процесу, як кажуть, і на гарматний постріл. Росія ж доволі активно працювала у цій справі процесуально. Зокрема, намагалася замінити незручних для себе арбітрів, давала їм відводи. Це підтверджує те, що Москва, на відміну від Києва, ставилася до цієї справи дуже серйозно та вкладала у неї величезні ресурси й зусилля. Тому, на мою думку, має бути відповідна реакція керівництва нашої держави щодо юридичної діяльності МЗС.
