Напередодні партійного з’їзду народні депутати Олександра Устінова, Ольга Стефанишина, Роман Лозинський, Ярослав Юрчишин, Володимир Цабаль, Соломія Бобровська та Юлія Клименко написали заяву про зупинення членства в “Голосі”. Своє рішення вони мотивували нібито узурпацією влади головою партії Кірою Рудик і відходом керівництва партії та фракції від принципів демократії.
У “Голосі” зазначили, що підтримують вихід депутатів із лав політсили, адже “останні події доводять, що спільна робота з будівництва партії неможлива”. Тепер фракція цієї політичної сили у Верховній Раді на 70% складається з непартійних членів.
То чи є ще перспективи у “Голосу” після розколу? І яке політичне майбутнє чекає нардепів-бунтарів? Обговорюємо з політологом Михайлом Басарабом та експертом аналітичної групи “Левіафан” Миколою Мельником.
“У “Голосу” не було перспектив навіть до розколу, — вважає Микола Мельник. — На минулих виборах до місцевих рад партія набрала дуже мало голосів, а завести свою фракцію в КМДА їй допомогли медійні персони, зокрема Сергій Притула. Тепер же, після публічних сварок, партія взагалі не має шансів на переобрання. У фракції, до слова, ситуація не краща, адже після виходу з партії впізнаваних персон її позиції також сильно похитнулися”.
“Я певен, що політична партія на чолі з Кірою Рудик і Ярославом Желізняком — приречена, адже тепер у “Голосу” немає жодної зі складових успіху будь-якого політичного проекту — ні особистої харизми його лідерів, ні правильного позиціонування, — додає Михайло Басараб. — Вочевидь, оперативне управління “Голосу” перебере на себе олігарх Пінчук, людьми якого називають Рудик і Желізняка. Втім, на мою думку, навіть якщо Пінчук залучить увесь свій медіахолдинг, це вже не допоможе “Голосу”. Ідейним людям перебувати у цій партії надалі немає сенсу. Гадаю ті, хто там залишається, роблять це з кон’юнктурних міркувань, вони сподіваються на бонуси від співпраці з владою”.
— Чому “Голос” так і не зміг стати успішним проектом?
М. Басараб:
— Чи не відразу, як фракія зайшла у парламент, у неї почалися проблеми з позиціонуванням. Вони довго визначалися, чи перебувають в опозиції, чи співпрацюють із владою. Для цього вигадували особливі статуси, які видавалися доволі комічними. І вже тоді партія почала втрачати своїх прихильників, адже політика, спрямована на масового виборця, вимагає чітких відповідей на запитання. І хоч у “Голосу” був переважно освічений виборець, йому було важко зрозуміти угодовську позицію партії.
Ще одним чинником, який підкосив “Голос”, став відхід Святослава Вакарчука, адже це був політичний проект лідерського типу, який “злетів” тільки завдяки медійності свого засновника.
Остаточного удару партії завдали внутрішні чвари, які набули публічного виразу. Складається враження, що члени фракції навмисно надавали розголос своїм конфліктам, з’ясовуючи стосунки у соцмережах. З часом це стало втомлювати електорат і відбило будь-яке бажання зрозуміти позиції сторін конфлікту.
Складається враження, що члени фракції навмисно надавали розголос своїм конфліктам, з’ясовуючи стосунки у соцмережах.
— Яка перспектива нардепів, котрі покинули партію?
— Ті, хто вчинив демарш, — не однорідне середовище, не команда на 100% однодумців і союзників. Ці люди об’єднані хіба несприйняттям політики партійного керівництва. Чи стануть вони ядром для нового політичного проекту, говорити завчасно. Гадаю, що разом чи окремо вони пробуватимуть будувати політичну кар’єру в інших проектах — уже наявних або нових, які, з огляду на політичну ситуацію в державі, час від часу з’являються.
— Депутати, які покинули партію “Голос”, не поспішають залишати лави фракції. Чому так?
— Тому що, відповідно до статті 81 Конституції України, їх у такому разі можуть позбавити мандата.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чому НАБУ та СБУ не можуть поділити між собою колишнього суддю
