З приходом до влади новий лідер Аргентини взявся до кардинальних економічних реформ. Завдяки їм, кажуть експерти, країна, яка століття тому була у п’ятірці найперспективніших економік світу, має шанс повернути втрачений статус після кризових десятиліть. З чого ж розпочав Хав’єр Мілей і які уроки може почерпнути Україна? Про це — у розмові з економістом, президентом Міжнародного інституту свободи Ярославом Романчуком, експертом економічних програм Українського інституту майбутнього Данилом Моніним та фінансовим аналітиком Олексієм Кущем.
— На що зробив ставку Хав’єр Мілей, прийшовши на посаду президента?
● Я. Романчук:
— Мілей прийняв країну в дуже скрутному становищі. Аргентина змарнувала понад 100 років свого розвитку. У 1895 році вона була світовим лідером із ВВП на душу населення, удвічі багатшою за провідні європейські держави. А в останні роки XIX століття — на початку XX століття входила до восьми найбагатших країн світу. Значною мірою такий успіх був наслідком ліберальної Конституції, ухваленої у 1853 — 1860 роках.
Однак упродовж останніх ста років Аргентина пішла шляхом самознищення, поступово відмовляючись від своєї колишньої ліберальної філософії. Принципи свободи в усіх сферах — політичній, правовій, економічній, соціальній — руйнувалися один за одним, а колективізм, авторитаризм, обмеження свободи й демагогічне почуття “солідарності” та “рівності” стали непорушними догмами.
Мілей з приходом до влади намагається зробити так, щоби люди побачили, що ставка на державне регулювання, на державний капітал, на великий бізнес, на схематоз — це не добробут країни, це добробут лише 3% населення, яке користає з економічного невігластва народу й збагачується. До слова, Аргентина мала дуже подібну до української модель олігархату, щоправда, там ця модель панувала значно довше — десятиліттями.
Звісно, Хав’єр Мілей не зможе за одну президентську каденцію зробити крутий розворот до успішної економіки. Це неможливо. Але він розпочав із реформ, які мають продемонструвати людям, що економічна, політична, правова свободи насправді працюють.
— Що Мілею вдалося зробити за рік, а що ні?
● Д. Монін:
— Хав’єр Мілей зробив кроки, які мали би мінімізувати інфляцію. Насамперед зменшив державні витрати на 5% ВВП. Це дозволило йому отримати бездефіцитний бюджет, що різко скоротило потребу в нових запозиченнях. Другий крок був щодо Нацбанку, який Мілей узагалі хотів ліквідувати і який, як на мене, вдавався до масштабних фінансових махінацій — у розмірі 10% ВВП. Частково Мілею вдалося досягти бажаного — інфляція пішла на спад. Загалом результатом роботи першого року його президентства стало відправлення корупційно-чиновницького спруту в нокдаун.
Також за рік вдалося вивести економіку Аргентини на зростання після багатьох кварталів зниження. Тепер у планах Мілея — податкова реформа, вільний обіг доларів та будь-якої іншої валюти в країні, а також дальше скорочення державних витрат до 25% ВВП (у 2024му було 32%).
● Я. Романчук:
— Перша дуже важлива реформа Мілея — це збалансований бюджет. Він сказав, що не можна витрачати більше грошей, ніж держава має. Бо це чинить тиск і на ціни, і на курс песо. Мілей наполовину скоротив уряд, ліквідував 50 тисяч робочих місць у держсекторі, зупинив проєкти з будівництва цивільної інфраструктури, заморозив зарплати й пенсії, скоротив субсидії на транспорт та пальне тощо.
Друге — він домігся зниження інфляції. У грудні 2023 року, коли Мілей прийшов на посаду президента, інфляція сягала 211% у річному вимірі. За рік вона сповільнилася до 166%. Згідно з прогнозом МВФ, у 2025 році індекс споживчих цін (грудень до грудня) становитиме 45%, у 2026 му — 25%, у 2027-му — 12%, а в наступні два роки скоротиться до однозначної цифри. Загалом за рік правління Мілея інфляція в Аргентині зменшилася у 27 разів — із 54% до 2% на місяць. А це вже позитивний сигнал для інвесторів, які нині охоче купують цінні папери країни. Аргентину вважають такою, з якою можна вести бізнес.
● О. Кущ:
— Так, успіхами Мілея є гальмування інфляції та певна стабілізація курсу аргентинського песо. Нині розрив між офіційним курсом долара й курсом на чорному ринку знизився до 10%, тоді як на початку правління Мілея він сягав 200%. Але стабілізація курсу і гальмування інфляції відбувається не за рахунок розвитку внутрішньої економіки, а за рахунок різкого скорочення бюджетних і соціальних витрат. А це призводить фактично до десоціалізації держави та до істотного зниження рівня життя людей. Нині більш як 50% населення в Аргентині перебувають або за межею, або на межі бідності.
Крім того, відбувається деіндустріалізація аргентинської економіки — скорочення промислового виробництва внаслідок закриття підприємств та переорієнтація на імпортні товари. Ринок Аргентини дедалі більше захоплює закордонна продукція, бо податки на неї знижують, а сама країна спеціалізується на експорті сировини.
— Чи можуть аргентинські економічні реформи бути корисними для України навіть у час війни? Якщо так, то які?
● Д. Монін:
— Вважаю, що варто переймати досвід Аргентини, бо Україна перебуває в подібному корупційно-чиновницькому спруті, який жиріє та обманом підвищує податки. Які заходи були б доречні? Скорочення чиновницького пласту, дерегуляція бізнес-середовища, вільний обіг будь-якої валюти в країні, реформа Нацбанку, який так само, як і в Аргентині, паразитує на бюджеті, але в менших масштабах. Правильний і шлях проведення економічних перетворень: спочатку скорочення держвитрат, потім — податкова реформа.
● Я. Романчук:
— Так, нам потрібно скорочувати необоронні видатки, які 2024 року перевищили рівень 2021-го довоєнного року. Бо це абсурд. Тому що ми протягом останніх трьох років отримуємо 40 — 43 мільярди доларів допомоги і кредитів. Ми не маємо самостійної політики — ані монетарної, ані фіскальної. Нам треба скорочувати держапарат, бо в нас 48% зайнятих — це люди, які отримують зарплати з бюджету, що наповнюється коштом інших платників податків. Тоді як у країнах ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку. — Авт.) цей показник становить у середньому 13%.
● О. Кущ:
— Рецепти уряду Мілея дуже нагадують рецепти МВФ для України в 2016 — 2021 роках. Ми це певною мірою проходили. Але не так яскраво, не з такою ліберальною риторикою, як це робить Мілей. Аргентина не має стількох біженців за кордоном, стількох пенсіонерів, стількох людей з інвалідністю і ветеранів, як маємо ми. Там зовсім інша демографічна структура. Тому багато що з рецептів Мілея нам не підходить. Україні варто розробляти власну модель економіки.
