Можливо, хтось пам’ятає її як зірку серіалів, хтось — як багатолітню ведучу однієї з телепрограм, хтось — як провідну актрису столичного театру імені І. Франка. Лариса Руснак встигає всюди. Навіть знаходить час для занять йогою...
— Уже понад п’ятнадцять років я захоплююсь йогою, — каже “Експресу” киянка. — Одного разу прийшла на заняття на запрошення друзів, спочатку придивлялась, а потім спробувала й мені сподобалося. З того часу займаюся йогою тричі на тиждень. Щоправда, нині в мене виникла пауза: на репетиції танцювальної вистави я порвала меніск і тепер треба робити операцію. Через місяць після неї, як мене запевнили, зможу повернутися до звичного режиму.
— Чи змінилось ваше меню після захоплення йогою?
— Так. Потрапивши в середовище людей, які не вживають м’яса, з часом і я від нього відмовилась. Це сталося само собою. Сьогодні я ще й не їм яєць та не п’ю молоко. Хоч твердий сир наразі вживаю. А так у моєму меню — каші, зелень, усілякі горішки і т. п. Іноді можу запекти собі рибу чи зварити з неї юшку.
— Що ще можна побачити на вашому столі?
— Ой, багато чого! По-перше, з сезонних овочів я готую салати. Хоча іноді можу й просто нарізати моркву чи капусту і викласти на тарілці. По-друге, варю коренеплоди — наприклад, бурячки. По-третє, запікаю картоплю або ж роблю деруни. А ще люблю рис і гречку. До останньої додаю трошки грибів. Їм їх нечасто — раз на тиждень, бо це досить важка їжа для шлунка... Насправді меню вегетаріанців — досить велике.
— Ваш організм у перші роки не пручався?
— Ні. Цей перехід відбувся, можна сказати, непомітно й без жодних зусиль. Не було такого, що я сиділа та переживала: “А як же організм без білка?!” (Сміється). Пам’ятаю, що майже одразу після відмови від м’яса прийшла легкість... Як і тоді, коли я кинула курити.
— Ви ще й курили?
— Так. Не була, знаєте, аж такою вже курилкою, але... Раніше знімальний майданчик неможливо було уявити без сигарет. Там курили всі — і я теж. Стояла за компанію та пускала дим. Однак позбутись цієї звички виявилось неважко. То не була для мене проблема.
— Який у вас водний режим? Що п’єте протягом дня?
— Просту воду або ж узвар. Останній дуже люблю і завжди маю вдома. Проте часом мені хочеться кока-коли. Тоді купую собі бляшанку цього напою, але не завжди навіть допиваю. (Усміхається).
— А солодке як часто собі дозволяєте?
— Коли хочу, тоді їм. От на Великдень смакувала пасками. Тістечка? Ні, не люблю. Раніше їла багато цукерок. Тепер же купую, вони лежать, стають твердими і я викидаю. Натомість із задоволенням вживаю так званий іспанський хліб. Там пресовані мигдаль, інжир, апельсин. Оце мої традиційні солодощі. А також — різні горішки.
— Пані Ларисо, коли внутрішні енергетичні запаси виснажуються, як ви даєте собі раду? Можливо, йдете десь у ліс чи на берег Дніпра?
— Так, на природу. Ходжу, дивлюся, нюхаю. Мене це дуже заряджає. А ще — завжди стараюсь думати про хороше. Хоч сьогодні це непросто. Але прокидаюсь зранку — і це вже щастя.
