У неї зо два десятки різних кіно- і телепроєктів, але популярністю Леся Самаєва має завдячувати “Скаженому весіллю”. На широкі екрани вийшло вже три частини цієї сімейної комедії, а на ТБ — декілька сезонів серіалу. І це ще не кінець: незабаром популярних героїв знову “реанімують”.
— Улітку будемо знімати продовження цієї історії, яку так полюбили наші глядачі, — каже заслужена артистка України. — Цього разу події розгортатимуться на зимові свята, коли родина збереться разом удома. Називатиметься четверта частина відповідно — “Скажене Різдво”. З нетерпінням чекатиму початку чергових зйомок, адже на майданчику завжди панує дуже тепла і весела атмосфера. Та й учасники команди стали близькими людьми.
— З Назаром Задніпровським ви, здається, тепер і в антрепризі граєте?
— Так, у “Перевертні”. Тому глядачі, які часто бачать нас разом і на сцені, і на екрані, думають, що ми чоловік та дружина. (Усміхається). До слова, з цією виставою ми гастролюємо не тільки в Україні, а й за кордоном. От нещодавно повернулися з Варшави, де нас чудово приймали. Звичайно, в залі були всі “свої”, тобто наші люди, які виїхали на чужину через війну. Відчувалося, що вони скучили за всім, що пов’язано з Україною. Тож такі зустрічі завжди напрочуд щемливі.
— Перебуваючи в Польщі, вам вдалося бодай трохи “перезавантажитись” або принаймні нормально виспатися?
— Чесно кажучи, ми були там недовго. Зіграли виставу — і назад. Зрештою, я примудряюся відпочивати й висипатися навіть удома. Давно призвичаїлася до наших реалій та обставин. І моє рішення — попри все залишитися в Україні — було усвідомленим. Не уявляю себе в іншому місці. Це моя земля, я її люблю та черпаю від неї енергію, тому... В цей трагічний час хочу бути поруч зі своїм народом. Навіть якщо кожної ночі лунають повітряні тривоги.
— Ви живете за містом. Маєте там домашнє укриття?
— Свого часу, коли ми зводили з чоловіком свій будинок, зробили у ньому невеличкий кінотеатр. Хотілось дивитися фільми у комфортних умовах, але... Тепер це наше укриття. Коли обстріли дуже сильні, а на сон уже хилить, я там навіть сплю. (Натомість Андрій — рідко). Компанію мені складають домашні улюбленці — песик і кицька. Томік абсолютно автономно ухвалює рішення спускатись у сховище чи ні. Ми можемо ще не квапитись, а він гляне у наш бік — мовляв, ви собі там як знаєте — і тільки чуєш, як поцокали його кігтики сходинками у підвал. (Сміється).
— Якщо говорити про антистрес, що це для вас сьогодні?
— Ті ж тварини. Іноді сядеш удома, дивишся в одну точку й думаєш: “Боже, я втомилась, у мене немає сил, не можу більше...” Раптом підходить песик і лапкою — тик. Ти йому: “Томік, будь ласка, не зараз”. А він знову — тик, тик, тик. Поки не доб’ється того, щоб ти переключилася на нього й почала бавитися, не відчепиться. (Усміхається). Тому я всім кажу: додайте собі плюс у карму та заберіть з вулиці якогось “хвостика”, а він віддячить вам сторицею... Ці маленькі створіння — справді найкращі антидепресанти. Вони не дають вдивлятись у прірву та занурюватися у печальні ситуації.
— Знаю, що взимку не стало вашої мами. Час загоює рани?
— Не загоює. Навпаки. Минуло вже пів року, а я досі час від часу ловлю себе на думці: треба з’їздити до мами (останні роки я нею опікувалася) чи зателефонувати. І щоразу з болем згадую, що мамочки вже немає й дзвонити нікому. (Зітхає). Це настільки якась нав’язлива така історія, що іноді я прокидаюсь посеред ночі... Знаєте, я ще не прийняла цю втрату. І туга за найріднішою людиною проявляється таким ось чином.
— Коли перед виставою, не дай Боже, зі здоров’ям стаються якісь проблеми — до прикладу, піднявся тиск, — як ви даєте собі раду?
— Я насправді дуже метеозалежна. Якщо зранку встаю і відчуваю, що щось не так, першим ділом відмовляюсь від кави. Тим паче, якщо в той день вистава. Наша ж професія вимагає великих емоційних та фізичних затрат. Тому, якщо виникають якісь проблеми, не ігнорую, а одразу, звісно, вживаю таблеточку. Без розмов! Утім, були ситуації, коли доводилося викликати “швидку”, бо я не могла дограти виставу. І в антракті мені робили укол. Навіть таке траплялося.
— Пані Лесю, у вас цього місяця день народження. Будете святкувати?
— Обов’язково. На жаль, нині наше життя більше зміщується у соцмережі й ми дуже рідко стали бачитися одне з одним. Тому волію використовувати будь-яку нагоду, щоб зібрати разом рідних та друзів. Посидіти, поспілкуватися, почастувати. На жаль, 28 червня я буду в Болгарії, куди мене та Інну Приходько (вона також актриса зі “Скаженого весілля”) запросили в дитячий табір. Тому святкування доведеться трошечки зсунути. Але так чи інакше ми відзначимо мій день народження!
