Услід за “Океаном Ельзи”, чиї концерти відгриміли в Києві, свій ювілей відсвяткував ще один легендарний український рок-гурт — “Мертвий півень”. Знаєте, скільки йому виповнилось? Тридцять п’ять років! З цієї нагоди у Львові відбувся великий концерт...
— Він став першим у рамках усього того, що заплановано на цей ювілейний рік, — розповідає “Експресу” гітарист Роман Чайка. — Ми залишились дуже задоволені концертом в Опері. Отримали подвійне задоволення: віддаючи енергію й отримуючи її від залу... Хочемо, звичайно, виступити і в інших містах. Причому — з різними програмами. Втім, як ви розумієте, сьогодні планувати щось дуже складно. Особливо, коли йдеться про регіони, що весь час під ударами.
— А новим альбомом потішите шанувальників?
— Ми пишемо його цілий рік. Чому так довго? Працюємо в хорошій студії, до якої велика черга, тому доводиться чекати. Сподіваюсь, що нарешті вдасться усе закінчити. До речі, найближчим часом у нас вийде одразу три альбоми на платівках. Йдеться про “Ето”, “Шабадабада” і “Радіо Афродита”. Це — мрія колекціонерів та й наша також. Ті записи були добре відмастеровані в Лондоні і незабаром з’являться на вінілі. Одне слово, те, у що мало вірилось ще “парканадцять” років тому, стає реальністю. З цієї нагоди теж будемо організовувати події.
— Ви й далі не зраджуєте вишуканій поезії?
— Так, наші улюбленці — Андрухович, Жадан.... Разом із тим ми прагнемо розширювати рамки. Адже в українську поезію прийшло нове покоління. Нинішні історичні події спричинили справжній вибух. З’явилось дуже багато текстів. Реально хороших. Тож ми просто “тащимося” від того, що є з чого вибирати. Скажімо, незабаром на фестивалі “Земля поетів” відбудеться прем’єра нашої рок-сюїти... Взагалі ж у поезії вже закладена музика, її треба тільки вичавити. Як сік з апельсина. (Усміхається).
— Якщо задля жарту побавитись в асоціації: Андрухович і Жадан — це які “соки”? Хто з них — томатний чи яблучний, а хто — виноградний або грейпфрутовий?
— А раптом хтось не любить той чи інший сік? (Усміхається). Якщо говорити про поезію Андруховича й Жадана, то це, знаєте, не нектари, які у нас продають у магазинах, а однозначно — стопроцентний фреш. Власне, ми стараємося працювати з фрешами, а не з розбавленими водою нектарами... До слова, колись “Мертвий півень” був чи не першим, хто співав Жадана. Ще коли він сам не підозрював, що стане рок-зіркою. (Усміхається).
— Нині письменник — у лавах бригади Нацгвардії “Хартія”, але час від часу виступає зі своїм рок-гуртом. А вас до Харкова не запрошував?
— Це питання обговорювалося. Там є одна локація — підземний театр, де можна було би влаштувати концерт. Щоб москалі не зламали наші плани... То мали би бути “Жадан і Собаки”, “Мертвий Півень” і Славко Вакарчук. Не йдеться про “солянку” — що кожен гратиме своє, один за іншим. Хочеться зробити щось спільне. Наразі це все — у нереалізованих проєктах, але, кажу, розмова в нас уже була.
— Наскільки широкою за 35 років була географія гастролей “Мертвого півня”? I де ви ще не були, але дуже хотіли би? З тих чи інших причин...
— У нас було дуже багато різних концертів за кордоном. Про це знали наші фани, але на радіо й телебаченні не розповідали. Адже там панував тупорилий російський шоу-біз. Наш гурт не один раз гастролював у Німеччині, Франції (зокрема, в Парижі), Австрії, Словаччині, Польщі. Останню країну ми об’їздили вздовж і впоперек. Причому перший концерт відбувся ще в 1991 році... А ось куди би ми хотіли злітати по завершенні війни, то це, звичайно, в Штати й Канаду.
— Цікаво, якою була найменша аудиторія, перед якою вам доводилось виступали, і якою — найбільша, найширша, найчисельніша?
— Ой, різне було. Де ми тільки не концертували — від маленьких клубів до стадіонів. Наприклад, на “Олімпійському”, де проходив фестиваль “Рок-Київ”. Там тоді виступали і “Металліка”, і “Монстер Магнет”. За сценою ми пили пиво з Крісом Норманом зі “Смокі” та з солістом “Юрая Хіп”... Отака була тусовка. (Усміхається).
А ось найменша аудиторія була одного разу в Лінці (Австрія). Організатори виявились настільки “роздовбаями”, що не вивісили жодної афіші про виступ “Мертвого півня” і “Плачу Єремії”. У результаті ми грали для Тараса Чубая і його музикантів, а потім — вони для нас. (Сміється). З іноземців був лише звукорежисер, який не розумів, що діється. Це — наш найсмішніший рекорд...
Інша ситуація була у Нюрнберзі (ФРН). Нас запросили тоді на міжнародний фестиваль, участь у якому брала велика кількість колективів, у тім числі — з вищої ліги. І ми зіграли там свій найтриваліший концерт, що розпочався о 18-й годині, а закінчився після півночі. Якщо в Україні є група, яка поб’є цей рекорд — 6 годин 15 хвилин, то з нас — коньяк. (Усміхається).
