Цікавість до української мови нині за кордоном значно зросла. Іноземці вивчають солов’їну — мають за честь володіти мовою народу, який дає гідну відсіч державі-терористу. Як саме відбувається навчання? Про це та інше — у нашому тексті!
“У грудні в одній з онлайн-груп вивчення української мови налічувалося 22 іноземці, а уже в лютому — приблизно 70. Нині ж це майже 100 учнів”, — розповідає Інна Сопрончук, власниця школи з вивчення української мови для іноземців.
Найбільше слухачів — зі США (40 — 50%). Далі — Канада, Велика Британія, Австралія, Іспанія, Польща, Німеччина. Цікавляться нашою мовою і громадяни Китаю, Кореї, Індонезії, Бразилії, Мексики, Алжиру, Аргентини та інших держав.
За словами Інни Сопрончук, іноземцям досить пів року, щоб досягти початкового рівня володіння українською.
Значна частина серед тих, хто хоче опанувати мову Шевченка, — люди, які приймають наших біженців у своїх країнах. А також волонтери, котрі або вже працюють з Україною, або збираються приїхати до нас. Ще одна категорія — військові, що допомагають нашій державі...
“Я почала вивчати українську цьогоріч, — каже 41-річна американка Стефані Тузейкер. — Спочатку використовувала спеціальний додаток на смартфоні, а потім знайшла онлайн-курси. Тепер маю заняття двічі на тиждень”.
Мама Стефані народилася в Західній Україні. Коли жінка була ще маленькою, її сім’я переїхала до Америки, у Нью-Йорк. З донькою спілкувалися англійською мовою. Утім тепер — на знак пошани до українського коріння — Стефані вирішила заповнити прогалину і вивчити солов’їну.
“Я ніколи не була в Україні, — каже жінка. — Проте хотіла б приїхати й побачити місця, де жили мої бабуся, дідусь і мама. Мрію зустрітися з родичами, а також — з моєю викладачкою української. І, звісно, випити чарку!”
А ось 31-літню канадійку Джессіку Анзану з Квебеку з нашою державою ніщо не пов’язує. Цьогоріч узимку вона почала студіювати... російську. Проте через місяць кинула і з середини березня опановує солов’їну.
“Я вирішила вивчати українську, аби мати можливість підтримувати рідною мовою українських біженців, які приїздять до Канади, — ділиться жінка. — Хочу, аби вони почувалися тут як удома. До того ж мені хотілось слухати промови президента Зеленського в оригіналі. Можливо, після перемоги я матиму нагоду познайомитися з ним. Це теж одна із мотивацій вивчати мову”.
Я вирішила вивчати українську, аби мати можливість підтримувати рідною мовою українських біженців, які приїздять до Канади.
Джессіка, як з’ясувалося, вчиться самотужки — за підручниками, а ще — переглядає українські відео та слухає наші пісні (одна з улюблених — “Ой у лузі червона калина”, а також “Маскарад” гурту “Антитіла”). Розповідає, що найлегше їй дався алфавіт. А ось найважчими виявилися роди.
“Моє улюблене слово — “кукурудза”, — каже іноземка. — Я почула його у промові Володимира Зеленського. Воно видається мені дуже милозвучним і водночас смішним. Натомість найбільшим випробуванням стало “що”. Хоч у мене вже майже виходить “щокати”. Але маю певні труднощі зі словом “паляниця”. (Сміється).
“Для мене найважче в українській мові було вивчати мовні нюанси, відмінні від хорватської, — каже 31-літній Желько Мачич з Хорватії. — Наприклад, у нас є тільки “і”, а у вас — ще й “и”. Подібна проблема — з “х” та “г”. Під час розмови можу сказати “голод” замість “холод” і навпаки. А ось деякі слова видаються мені кумедними: наприклад, “мавпа”. Не знаю чому, але воно мене дуже смішить”.
Зацікавлення нашою мовою з’явилося ще під час навчання хорвата в університеті. Одного разу потрапив до греко-католицького храму, після чого зацікавився українською мовою та нашою країною. Потім мав нагоду — це було на Великдень — приїхати в гості. Перед тим вирішив вивчити бодай базові слова, що знадобились би у побуті. Тож дуже пишався, коли у готелі, на рецепції, зміг попросити українською ключі від номера.
“Та подорож приємно мене вразила, і я відчув, що хочу більше дізнатися про Україну та її людей, — каже Желько. — Тому продовжив вчити мову за допомогою мобільного додатка. І коли в 2019 році знову приїхав до вас, уже міг підтримати розмову з українцями, знайшов декількох друзів — вони, до слова, допомогли мені вдосконалити знання”.
Деякі іноземці вивчають солов’їну, щоб згодом, після перемоги, допомагати у відбудові наших міст. Нині ж — як, наприклад, Джессіка Анзана — беруть участь у різноманітних мітингах на підтримку України.
“Ваша сила, мужність і командна робота вражають та надихають, — додає Стефані Тотгакер. — Ви неодмінно переможете. Слава Україні! Героям слава!”