Щоб вправно керувати безпілотниками, бійці навчаються, зокрема, в “Академії Дронаріум”, заснованій після початку великої війни на базі 125-ї ОБ ТрО. З весни тут підготували більш як 1100 операторів.
“Нова фаза війни показала, що високі технології, зокрема дрони, — це ефективний інструмент у протистоянні ворогу, — каже 34-річний старший лейтенант Андрій "Академік", який разом з однодумцем Віктором Тараном заснував "Академію Дронаріум". — Досі дрони в армії були рідкістю, тепер же ми готуємо операторів таких апаратів для більшості бойових бригад ЗСУ. Дрон — це наші очі в небі”.
...Львівщина. Засекречена локація. У класі — близько 40 курсантів, більшість має бойовий досвід. Упродовж тижня їх навчають, як керувати дроном.
На практичне заняття курсанти виходять надвір. “Завдання — зробити панорамну зйомку в ручному режимі. Висота — 300 метрів”, — командує 30-річний інструктор із позивним “Химера”.
Задзижчали двигуни безпілотників. Кожен інструктор працює з двома екіпажами (у кожному — пілот і помічник). Вони відпрацьовують пілотаж, зосереджено стежачи за даними на екрані мобільника, який під’єднано до пульта управління “пташкою”.
● Запуск дрона “Мавік 3”. Фото авторки.
“Важливо діяти швидко, бо дуже часто в бойових умовах вже за 2 — 4 хвилини після підняття дрона у нього летять ворожі снаряди, — пояснює 33-річний інструктор Тарас. — Загалом цього часу досить для панорамної зйомки місцевості”.
А як діяти, коли ворог веде вогонь по дрону? “Слід змінювати напрямок руху і робити це непередбачувано”, — вчить старший тренер Дмитро, який багато років навчає цивільних дроноводів.
У “Дронаріумі” є власна база дронів, але здебільшого бійці приїжджають зі своїми, моделі й принципи дій дуже різні. Загалом безпілотники, на яких вчаться військові, можуть перебувати в повітрі до 45 хвилин (потім потрібне перезарядження) на відстані до 5 км, їх максимальна швидкість — 72 км/год. Виробник зазначає, що цей дрон здатний піднятись на висоту до 500 метрів, але наші фахівці навчились збільшувати цей показник.
“У ясну погоду звук двигунів безпілотника не чути, коли він на висоті 300 метрів і вище, у похмуру — від 200 м, — пояснює “Академік”. — А от уночі краще підніматись до 400 метрів”.
“Наступне завдання — політати в режимі GPS, — провадить далі “Химера”. — Якщо дрон зноситиме вітром, виставіть його, аби повисів у повітрі”.
Виявляється, дронам шкодить не лише вітер. “Недавно птах атакував дрон, і той з висоти 110 метрів пікірував на дерево. Тепер на ремонті, — каже інструктор Дмитро, його комісували з війська через тяжку баротравму, якої зазнав у березні під Гостомелем. — На війні теж таке стається, птахи нападають зверху, через що дрон втрачає стабілізацію і падає”.
Тим часом знайомлюся з 40-річним курсантом Іваном з позивним “Чужий”. У 2015 — 2016 роках він воював на Маріупольському напрямку у складі добровольчого батальйону “Азов”, був звільнений через контузію й травму хребта, яких зазнав на бойових виходах. На початку війни “Чужий” керував дронами, але пілотувати новіші моделі без спеціальних знань важко, треба вчитись. Тому він тут.
Інструктори кажуть, що для управління дроном важлива дрібна моторика рук. Також важливо вміти правильно описувати зображення з камери й передавати дані. “А найкращими операторами дронів стають геймери, вони мають особливий склад мислення — швидко сприймають і опрацьовують інформацію, вміють імпровізувати й миттєво приймати рішення”, — каже Тарас.
...Курсанти повертаються до класу на наступне заняття — з маскування. Інструкторка Тетяна з позивним “Білка” каже: “Спершу треба оцінити територію за такими критеріями — ландшафт і колористика. Людське око сприймає до восьми відтінків кожного кольору, камера — до 16, зум-камера — сто і більше. Тому аеророзвідникам дуже важливо знати колористику й вміти правильно маскуватись, аби ворожий дрон не зафіксував вас”.
Отже, колір маскувального костюма має залежати від ландшафту, де виконуватиме завдання аеророзвідник, і відповідати, зокрема, кольору сухої трави, поля, ялинки. А ще треба подбати про маскування підручними засобами обличчя й пальців, бо ворожий дрон усе “бачить”. “Відкриті ділянки тіла відсвічують”, — застерігає “Білка”.
Після теоретичної частини курсанти знову виходять надвір. Завдання — замаскуватись на місцевості. Кожен обирає ту ділянку, на якій не виділявся б його масккостюм. “А тепер — зміна позиції”, — командує інструкторка. Увесь цей час інший інструктор веде зйомку з дрона. Бійці повертаються до класу й, переглядаючи зняте відео, обговорюють помилки. “Я — купка сіна серед кущів”, — жартує один з них, розуміючи, що маскування не відповідало місцевості. “Ця купка ще й рухається”, — зауважує інструкторка, збільшуючи зображення.
...Заняття закінчуються, але курсанти не поспішають на відпочинок, а знову запускають дрони. “Важливо шліфувати набуті навички”, — каже 43-річний Ростислав. У 2014 році він пішов на війну добровольцем, брав участь у боях за ДАП, наприкінці лютого повернувся на фронт у складі 80-ї бригади, воював на Луганщині, де зазнав важкої баротравми. Наразі боєць — у відпустці, яку вирішив провести з користю.
Я покидаю “Дронаріум” під дзижчання безпілотників. Насамкінець чую слова “Академіка”: “Ми — армія героїв, ми готові вмирати за свою землю. Але варто жити за свою землю! Освоєння технологій сприяє цьому. Тож навчаймося!”
