НІМЕЧЧИНА
43-річна Світлана Василенко, переселенка з Київщини, на початку березня виїхала до ФРН. Її син навчається нині в третьому класі.
“У класі — 20 учнів, — каже мама. — Заняття ведуться німецькою, яку мій син Левко лише опановує. На уроках йому допомагають інші діти. До речі, двоє однокласників розмовляють російською, а один — українською. Над письмовими ж завданнями працюємо за допомогою онлайн-перекладача. Тим часом Левко ходить на додаткові заняття з німецької мови”.
Уроки у цій країні починаються о 7.20. Світлана говорить, що школярі дуже багато часу проводять на повітрі. Під час перерви їм забороняють перебувати в приміщенні — лише на дитячому майданчику на території школи.
До речі, навчальний заклад, у який потрапив Левко Василенко, зі спортивним ухилом. У ньому кількість занять із фізпідготовки більша, ніж зазвичай. До прикладу, в п’ятницю — три уроки в басейні.
“А ще діти багато подорожують, їздять на екскурсії з учителем. Скажімо, на цілий тиждень можуть вирушити в табір. Також школярів учать, як поводитись у різних життєвих ситуаціях: наприклад, коли тебе ображають. Це дуже важливо, — додає пані Світлана. — Моєму синові подобається ця школа та нові друзі”.
ПОЛЬЩА
“Моїх двох синів — першокласника Михайлика та четвертокласника Євгена — прийняли до школи у Любліні, — каже 38-річна Людмила Яблонська з Волині. — Видали підручники та зошити, а старшому — ще й усі канцтовари і навіть наплічник”.
Уроки в школі стартують о 8.45. У класі — 25 хлопців та дівчат. З предметів, яких не було в українській школі, можна виділити релігію (її вивчають з першого класу) і шахи (за дошку діти сідають уже з четвертого). Передбачено й заняття плаванням у басейні.
“Вчителі тут дуже добрі, телефонували, запитували, чи немає проблем з навчанням, чи все зрозуміло, — зазначає Людмила Яблонська. — До речі, осінніх канікул тут немає, бо навчальний рік поділений на два семестри, а не четверті, як в Україні”.
Пані Людмила розповідає, що її сини ходять на додаткові безплатні заняття з польської, які проводять у школі. Для молодших класів — чотири рази на тиждень, для старших — два.
БЕЛЬГІЯ
37-річна Ірина Вишневська встигла виїхати за кордон з Ірпеня у перший день війни. Її діти відвідують сільську школу в Бельгії, де навчання проводиться нідерландською мовою.
“Моїй дочці 12 років, синові — 11, — каже українка. — Записати їх до початкової школи не було жодних проблем. Канцелярії купувати не потрібно, підручників — також. На уроках усім видають планшети чи ноутбук”.
Школа — католицька, тому перед початком навчання діти моляться. Крім того, йдуть до першого причастя, до чого готуються за пів року всім класом. Потім з цієї нагоди влаштовують свято...
“Мої діти проходять період адаптації, тому ніхто не робить їм зауважень через помилки й не вимагає гарних оцінок, — зазначає Ірина Вишневська. — Мабуть, це мрія кожного учня. (Усміхається). Доньці та синові тут дуже подобається, але смуток за рідною домівкою, друзями, попри все, залишається надто сильним”.
