Серед українців не вщухають дискусії щодо того, чому росіяни змогли захопити Херсонщину вже у перший тиждень війни. “Російську армаду, яка заходила через два контрольні пункти в’їзду-виїзду, ніхто не зміг би втримати, — переконує очільник Херсонської ОВА Геннадій Лагута. — І армія, і спецслужби, і поліція зробили правильно, відійшовши на кращі рубежі”. Чи захищали Херсон насправді? Хто винен у тому, що там тепер при владі росіяни і як повернути ці території?
Говоримо з військовим оглядачем В’ячеславом Шрамовичем, членом координаційної ради Громадської ліги “Україна — НАТО”, керівником безпекових програм Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Павлом Лакійчуком, військовим експертом і полковником Сергієм Грабським та експертом Українського інституту майбутнього Іваном Ступаком.
— Що відбувалося на Херсонщині у перші дні війни?
В. Шрамович:
— Натиск росіян на Півдні, ймовірно, був найсильнішим, якщо порівнювати з іншими напрямками удару. На це вплинув фактор анексованого Криму, який росія вісім років посилено перетворювала на плацдарм для наступу. Саме звідти, починаючи з 24 лютого, здійснювалися масовані ракетні удари по найближчих позиціях української армії на Херсонщині. Утримувати оборону у відкритих степах за таких умов вкрай важко, тож 59-та мотопіхотна бригада та 35-та бригада морської піхоти зазнали великих втрат уже в перші години війни.
С. Грабський:
— Для вторгнення росія зібрала у Криму величезну кількість військ. Співвідношення сил було 1:8 не на нашу користь. Але, враховуючи положення тієї частини України і зважаючи на чисельність військ противника на півострові, ми просто не мали права зосереджувати там більше наших бійців! Бо не змогли б нормально забезпечувати їх через специфіку географії. Крім того, противник мав шалену перевагу в повітрі.
— Українці запитують: чи були там мінні поля та захисні споруди?
С. Грабський:
— Мінні поля призначені не для того, щоб зупинити противника, а лише для того, щоб уповільнити його проходження. Тому їх не варто вважати критичним засобом, який міг би стримати російських окупантів.
Польові оборонні споруди на межі з Кримом, безперечно, були. Треба розуміти, що жодні споруди не могли б втримати противника. Як у 1940 році лінія Мажино (система французьких укріплень на кордоні з Німеччиною. — Авт.) не втримала гітлерівців. Оборонна споруда неефективна, якщо у сторони, що наступає, є бачення, як її здолати.
— Тепер в Україні можна почути думку, що Херсон здали без бою. Чи захищали місто ЗСУ та тероборона?
І. Ступак:
— Навіть у мережі з’являлися відео, на яких видно, як чинили опір прикордонники, нацгвардійці та інші захисники, зокрема підпалювали російську техніку. Але питання, чому не були підірвані мости — досі актуальне.
В. Шрамович:
— Треба визнати, що у перші дні вторгнення пріоритетом для Генштабу, вочевидь, було утримати Київ, тому що з окупованою столицею стратегічна ситуація для України погіршувалася би в рази. Але й навряд чи можна казати, що “пожертвували Херсоном і Маріуполем”. Ця оцінка нівелює зусилля багатьох загиблих бійців, зокрема морпіха Віталія Скакуна, який ціною власного життя підірвав Генічеський міст на Херсонщині.
С. Грабський:
— Великий вклад у стримування противника зробили б сили територіальної оборони, якби їх створили завчасно. Бо для того, щоб зробити їх справді ефективними, треба багато часу. Наприклад, полякам для цього знадобилося п’ять років. У нас же все відбулося за 1,5 місяця. Тому ми мали лише хаотичний спротив груп людей. Вони були фізично знищені, коли намагалися зупинити танки й бронетехніку коктейлями Молотова.
Навіть якби там був героїчний спротив, ми просто фізично не змогли б зупинити противника через його багатократну перевагу — 5 — 6 тисяч наших військ проти 40 тисяч ворога. До того ж значний фактор зради. У Херсоні було чимало тих, хто наводив, підказував та інформував противника.
— I декого навіть впіймали, чи не так?
І. Ступак:
— Серед працівників СБУ в Херсонській області на початку війни знайшли та затримали зрадника. Посадовець був керівником антитерористичного центру і його називають саме тією особою, через яку росіяни захопили Херсон. Ймовірно, він здав карти з розташуванням мін. Це переросло не лише у падіння міста, а й окупацію частини Запорізької області та Маріуполя. Бо якби орки йшли тільки з Донецької області, то він стояв би дуже довго, адже був укріплений. Та й генерал-майор ЗСУ Дмитро Марченко, який приїхав командувати обороною Миколаєва буквально за декілька днів до початку війни, був здивований, що нічого не було підготовлено для захисту області: не було ні блокпостів, ні укріплень. Тому, на мій погляд, на Херсонщині було так само.
Посадовець був керівником антитерористичного центру і його називають саме тією особою, через яку росіяни захопили Херсон.
— За 12 днів до початку повномасштабного вторгнення на Півдні проводили масштабні навчання ЗСУ. Чому це не допомогло?
І. Ступак:
— Так, 12 лютого у Каланчаку на Херсонщині дійсно відбувалися тактико-спеціальні навчання. На них правоохоронці вчилися розгортати оперативний штаб та ліквідовувати надзвичайні ситуації, реагувати на незаконний перетин пунктів пропуску, відпрацьовували проведення операцій зі стабілізації ситуації на межі з тимчасово окупованими територіями, а також спеціальну операцію з виявлення, блокування та ліквідації збройних груп та ДРГ, затримання озброєних зловмисників, звільнення захоплених адмінбудівель.
С. Грабський:
— Загалом у цих навчаннях взяли участь орієнтовно 12 — 15 тисяч військових. Варто розуміти, що саме в цей час наші війська почали заводити на польові райони зосередження. Фактично, вже тоді під виглядом навчань ми займали бойові позиції. І це дало нам змогу зменшити втрати, які могли б бути значно більшими.
— У тому, що область швидко вдалося окупувати, часто звинувачують голову Херсонської ОВА Геннадія Лагуту. Люди кажуть: у сусідній Миколаївській області очільник місцевої ОВА Віталій Кім боровся, як міг. Що сталося на Херсонщині?
І. Ступак:
— У нещодавньому інтерв’ю Лагута сказав, що звістка про вторгнення росії стала для нього несподіванкою та що не мав жодних розпоряджень, пов’язаних з підготовкою до війни. Ймовірно, він тепер намагається виправдатися, бо заздалегідь мав умисел здатися. Але, можливо, він і справді не отримав розпоряджень.
С. Грабський:
— Думаю, Лагута просто втратив контроль, коли стикнувся з такою навалою противника.
— То хто тоді винен у тому, що сталося?
П. Лакійчук:
— Секретар РНБО Олексій Данілов вважає, що наразі немає остаточної відповіді на питання про те, чому відбулась окупація південних областей України російськими військами. Чи знали ми, що росіяни 2015 року створили на півночі Криму наступальне угруповання військ? Знали. Чи знали ми взимку, що угруповання у Криму готується до нападу на Україну? Бачили й знали. Чи мали сили й засоби для протидії вторгненню? Мали. Мало того, мали й відповідні оперативні плани. Зрештою, чи стало 35-тисячне угруповання росіян, що вдарило з Криму, несподіванкою? Ні. Власне, 24 лютого на Півдні було таким самим, як і на Півночі. Не чекали? Але нас попереджали! Важко сказати, чого більше в здачі ворогу Півдня України — недбалості, байдужості чи зради.
В. Шрамович:
— Серед військових є одне коротке правило оцінки боїв, яке, якщо перефразувати, звучить: “Не був там — не критикуй”. Саме тому реальну оцінку ефективності оборони на Півдні мають давати офіцери, які були залучені до тих бойових дій і знають ситуацію там станом на кінець лютого та початок березня, а також Генштаб ЗСУ.
— У російських новинах 2 червня з’явилася інформація, що колишній командир 124-го окремого батальйону територіальної оборони Херсонської області Дмитро Кузьменко сповістив, що хоче оформити громадянство росії для себе та своєї сім’ї. Що про це думаєте?
І. Ступак:
— На мій погляд, це інформаційно-психологічна операція, яка лише покликана знищити наш моральний дух.
— Як тепер повернути Херсонщину та наскільки важко це буде зробити?
С. Грабський:
— Зосереджуватися, наступати й видавлювати ворога. Нині для нас головне — якомога сильніше вимотати противника на Донбасі, а потім, не давши йому зосередитися, атакувати на Херсонщині. Тепер Херсон і Мелітополь — це зони активних партизанських дій. Там боротьба триває, Херсонщина не здалася.
Треба діяти обережно — не штурмувати місто потужними колонами військ, а проходити невеличкими групами ССО та інших підрозділів, які вибиватимуть противника з ключових позицій. Те, що нині ЗСУ вже перебувають за 15 кілометрів від Херсона, підтверджує правильність такої тактики.
П. Лакійчук:
— Херсонські степи — це “дике поле”. Для перемоги на Півдні, крім потужної артилерії та мотивованої легкої піхоти, потрібні свіжі моторизовані частини, посилені танками. Над цим тепер зі змінним успіхом і б’ється Україна на дипломатичному фронті.
В. Шрамович:
— З урахуванням степового рельєфу, а також даних, що росіяни вибудовують там декілька ліній оборони, вибити російську армію з Херсонщини буде важко. Але можливо. Головний фактор ефективного контрнаступу на Півдні, як і на Донбасі, для ЗСУ — це забезпечення західною артилерією. А потенціал для планування і проведення таких штурмових дій у Генштабу ЗСУ є.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як педагоги з Київщини організували благодійний проект, щоб допомагати колегам
