Український історик часів Центральної Ради Сергій Шелухін вважав, що у ХІІ столітті назва “Україна” означала територію Переяславщини, Київщини та Чернігівщини. Але є й інші думки.
— Те, що слово “Україна” як назва вперше згадується 1187 року за часів Київської Русі, не означає, що ця назва не побутувала до цього моменту, — каже історик Олександр Алфьоров. — В тогочасному Іпатіївському літописі можемо прочитати про князя Володимира Глібовича: “І принесли його в город Переяславль на носилицях, і тут преставився він, місяця квітня у вісімнадцятий день, і покладений був у церкві святого Михаїла, і плакали по ньому всі переяславці. Він бо любив дружину, і золота не збирав, майна не жалів, а давав дружині; був же він князь доблесний і сильний у бою, і мужністю кріпкою відзначався, і всякими доброчесностями був сповнений. За ним же Україна багато потужила”.
Друга згадка “України” в літописі датується 1189 роком. І в подальшому вона трапляється все частіше. Причому не лише на Київщині, але й на території Галичини, Волині. Широко ця назва вже вживається у XVII столітті в козацькі часи, але з трохи інакшим звучанням — Вкраїна.
Європейці почали позначати Україну на мапах від 1582 року. У Національній бібліотеці Франції зберігається мапа басейну Чорного моря, що датується цим роком. На ній територія по обидва береги Дніпра підписана як Ukrania.
— Що тоді означала назва “Україна”?
— Існує російська шовіністична думка, що “Україна” — це “окраїна”, тобто окраїна чогось. Мовляв, і московська окраїна, і литовська, і польська. Це не так. У слов’янських мовах слово “край” означає “земля”, і не просто околична, а своя, рідна. У праслов’янській мові суфікс “ин” вживається на позначення простору: низина, долина. А “край” плюс “ин” — отримуємо “країна”.
— Чому не прижилася назва “Русь”?
— Коли почалося повстання Хмельницького, назва “Вкраїна” чи “Україна” вже широко вживалася. Проте правителі країни розуміли, що в політичному контексті вони — спадкоємці не народної назви “Україна”, вони вважали себе нащадками Русі — іншої величезної політичної інституції, на яку спиралася вся наша культура. Тому Богдан Хмельницький називав себе “самодержцем руським”. Але термін “Русь” пішов від нас. Річ у тім, що московські царі приписували своїм володінням назву “Русь” або її варіанти. Коли вони остаточно вкрали назву, в нагоді стала наша народна назва, щоб у цих геополітичних змаганнях не розмитися, а бути ідентифікованими.
