Нещодавно прем’єр-міністр на засіданні уряду похвалився першими результатами реформи системи військово-лікарських комісій. Денис Шмигаль зазначив, що стара бюрократична система ВЛК відходить у минуле. Мовляв, держава створює нові механізми, які відповідають викликам часу.
“Одна з 10 пріоритетних реформ нашого уряду називається “Гідність та повага”. Мова йде про нову ветеранську політику, в основі якої лежить повага і підтримка наших ветеранів. Зміни комплексні, зміни на всіх рівнях, починаючи з інфраструктури “першої зустрічі”, — підкреслив Денис Шмигаль.
Але, на жаль, поранені військовослужбовці поки що не відчувають на собі жодних результатів широко розрекламованої урядової реформи.
“ЇДЬТЕ ДО ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА”
36-річний Володимир Кучер з Хмельниччини ще в травні цього року дістав на фронті тяжке поранення, внаслідок чого йому розтрощило ключицю, лікарі ампутували частину правої ноги по коліно. Проте майже через чотири місяці після перебування у госпіталі та реабілітації його досі не комісували. Час від часу військовий змушений добиратися за понад дві з половиною сотні кілометрів на Прикарпаття у свою військову частину, щоб отримати направлення на огляд.
Пан Володимир після навчально-тренувальних зборів провів усього 10 днів на передовій і зазнав поранення.
“Ввечері ми дістали завдання — зайняти оборонні позиції в лісосмузі поблизу залізниці. Коли копав окоп, майже поряд вибухнула ворожа міна. Лише дивом залишився живий. Нестерпний біль пронизав усе тіло, валила кров. Двоє старших бійців, віком за 50 років, які були в сусідньому окопі, наклали на ногу турнікет і викликали медиків. Мене завезли в сільську лікарню. Далі лікувався у госпіталях Дніпра, Львова і Тернополя. Там на роздроблену ключицю наклали металеву пластину, з якою ще й досі ходжу, а також ампутувати частину правої ноги та зашили осколкові поранення на лівій нозі”.
Після декількох операцій у Львові та лікування в Тернополі бійця відправили додому на реабілітацію і виділили безплатно протез. Пан Володимир уже потроху звикає до нього. Удома може пройти декілька метрів без жодних підручних засобів. А коли потрібно вийти надвір, користується костурами. Нещодавно сам ходив на пошту забрати посилку. Щоправда, назад довелося викликати таксі.
“Минулого місяця зателефонувала медикиня з військової частини і сказала, що потрібно пройти ВЛК з госпіталізацією. Я вирішив зробити це у Хмельницькому військовому госпіталі, бо до нього найближче добиратися, — продовжує Володимир Кучер. — У перший день пройшов огляд у травматолога, який рекомендував комісування”.
Чоловік сподівався, що декілька днів полежить у госпіталі й проблема з комісуванням розв’яжеться. Але... Його стали посилати з одного кабінету в інший. Згодом узагалі скерували в поліклініку.
“Я ніколи не забуду того моменту, коли зайшли в кабінет начальниці військової поліклініки, — приєднується до розмови мати пораненого бійця Надія. — За столом сиділа поважна пані з діловим виглядом. Син стояв поруч, опершись на костури. Вона навіть не запропонувала сісти. Сухою казенною мовою стверджувала, що майже всі місця у медичному закладі заповнені. Лишилося декілька вільних, але вони призначені для термінової госпіталізації тяжкопоранених, яких привезуть з передової. Зауважила: якби син щойно прибув з фронту, то прийняли би без проблем. А оскільки військова частина, де він проходив службу, формувалася на Прикарпатті, то тільки там потрібно проходити військово-лікарську комісію. Не допомогли ніякі вмовляння. Зрештою, у мене нерви не витримали. Кажу до сина: “Не будемо принижуватися!” Розвернулися і пішли на автовокзал, щоб купити квиток на автобус до Івано-Франківська”.
Володимира Кучера обіцяли зустріти в Івано-Франківську на автовокзалі й доправити у військову частину, яка розташована за пів сотні кілометрів від обласного центру. Зморений далекою дорогою, він просидів в очікуванні майже чотири з половиною години до пізнього вечора. Не діждавшись обіцяного транспорту, найняв таксі й сам приїхав у розташування підрозділу, де переночував.
“На другий день мене направили в лікарню, але не госпіталізували. Бо медики закладу охорони здоров’я та військової частини не могли між собою визначити, у яке конкретно відділення покласти на обстеження, — продовжує Володимир Кучер. — Лише наступного дня направили в поліклініку до травматолога. Але огляду не пройшов, бо була довга черга”.
Тільки на четвертий день боєць потрапив на огляд до фахівця, який сказав, що після проходження ВЛК його скоріш за все комісують, і видав дозвіл на продовження відпустки до 20-х чисел вересня. Коли вона закінчиться, Володимирові Кучеру знову доведеться їхати майже 250 кілометрів з Хмельниччини на Прикарпаття і витратити на проходження ВЛК щонайменше два тижні.
“ТРЕБА БУДЕ ЩОРОКУ ДОВОДИТИ, ЩО НОГА НЕ ВІДРОСЛА”
Утім військово-лікарська комісія дає лише проміжний висновок на звільнення зі служби. Далі бійця чекатиме чергове коло пекла — пройти медико-соціальну експертну комісію, яка встановлює групу інвалідності, відсоток втрати працездатності, потребу в протезуванні тощо. Знаючи, наскільки корумпована ця структура, доведеться витратити чимало нервів, щоб добитися справедливого висновку.
“Крім того, мені потрібно буде щороку проходити МСЕК, аби довести, що нога не відросла, й необхідно далі продовжувати інвалідність, бо без цього припинять виплати”, — каже Володимир Кучер.
— Будь-яку необхідну довідку пораненим військовим справді доводиться вигризати місяцями, — коментує ситуацію Дмитро Йовдій, адвокат. — А буває, що її випишуть, а в наступній інстанції кажуть, що вона заповнена не за формою. І доводиться переробляти все наново. У декого нерви не витримують від приниження, і він ладен забути про всі митарства та відмовитися від пільг і виплат. Тому потрібна єдина уніфікована система, в яку були б включені військові частини, ВЛК та МСЕК. Обмін документами має відбуватися в автоматичному режимі. Не потрібно перекладати весь тягар на людину, яка втратила здоров’я на війні.
Додам, що ще в гіршій ситуації опиняються військові, які під час тяжкого поранення на полі бою втратили зброю і її не списали командири.
— Чому?
— За законодавством, у військовому квитку робиться відмітка про здачу особистої зброї. Якщо немає відмітки, квиток під час постановки на військовий облік можуть не видати на руки. А без нього не оформлять ні пенсії, ні посвідчення учасника бойових дій. На мою думку, питання про втрату бійцем зброї під час поранення на полі бою взагалі не повинно виникати. Але, на жаль, воно в нас досі не врегульоване.
— Які ще типові ситуації трапляються з пораненими бійцями?
— Я завжди раджу одразу після лікування та реабілітації чимшвидше проходити ВЛК і МСЕК, за результатами яких не тільки визначається придатність до служби та інвалідність чи втрата працездатності, а й розмір одноразової допомоги. Для осіб, яким встановлено І групу інвалідності вона становить 1 073 600 гривень, для ІІ групи — 805 200, для ІІІ групи — 671 000 гривень. Якщо ж військовослужбовець отримав поранення, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, розмір виплати може становити 187 880 або 134 200 гривень.
Але, на жаль, буває, коли військовослужбовець протягом року з певних, інколи незалежних від нього причин не пройшов відповідні процедури ВЛК та МСЕК, ці кошти просто згоряють. Додам, щоб отримати одноразову допомогу за поранення, діючим військовослужбовцям потрібно звернутися у Міністерство оборони. А тих, хто звільнився зі служби, — у Міністерство ветеранів.
“ЦЕ ВИГАДКИ ВІЙСЬКОВИХ МЕДИКІВ НА МІСЦЯХ”
— А чи правда, що для проходження ВЛК не обов’язково їхати у місце дислокації військової частини?
— Так. Це не передбачено наказом Міноборони №402, який регламентує положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ, — каже Роман Лихачов, адвокат приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини. — Це вже вигадки військових медиків на місцях. Аби пройти ВЛК, пораненому бійцю достатньо мати направлення з військової частини або територіального центру комплектування та соціальної підтримки й звернутися у найближчий військовий госпіталь. Позаяк у медичних закладах оборонного відомства, на відміну від цивільних, ще досі не запроваджено електронні направлення, то їх можуть переслати в паперовій формі поштою безпосередньо на адресу проживання військового або в госпіталь, де має проходити обстеження.
— До речі, часткова ампутація ноги не означає, що пораненого бійця обов’язково комісують, — пояснює Масі Найєм, співзасновник громадської організації “Правозахисний центр “Принцип”. — Усе залежить від того, який висновок дасть ВЛК. Сучасні протези дозволяють визнати пораненого бійця обмежено придатним і залишити на військовій службі. Зрозуміло, що на передову його не пошлють, але буде служити в тих підрозділах, які визначить у своєму висновку ВЛК. Якщо ж боєць з обмеженою придатністю захоче сам відправитися у зону бойових дій, то це буде вважатися порушенням закону. І в разі його повторного поранення або загибелі жодних виплат від держави не буде проведено.
