Такі новини стали циркулювати у російському інформаційному просторі. Йдеться про те, що цього разу Путін пропонує, щоб переговори вели російські та українські військові без залучення перших осіб двох держав. Заради реалізації плану РФ начебто навіть готова відвести війська із частини захоплених територій Херсонщини. Цей крок, за задумом Кремля, міг би бути черговим “жестом доброї волі”.
Ситуацію аналізуємо в розмові з політичними експертами Ярославом Макітрою та Петром Олещуком.
— Чим можна пояснити те, що Кремль хоче переговорів саме на рівні військових?
●Я. Макітра:
— Росіяни вишукують різноманітні формати переговорів. Спершу вони були готові до домовленостей з найвищим українським керівництвом. Коли стало відомо, що це неможливо, стали пропонувати діалог зі США та іншими нашими союзниками, які начебто можуть говорити про Україну без України. Коли і цей варіант став неможливим, висунули ідею переговорів на рівні військових України та РФ. Це означає, що для Путіна надзвичайно важливим є сам факт припинення вогню, а не встановлення миру.
●П. Олещук:
— Як на мене, тут ідеться про просування двох тез, вигідних Росії. Перша — виправдати гіпотетичний відступ з Херсону. Найімовірніше, невдовзі росіяни будуть змушені покинути місто або готуватися до того, що їхнє угруповання там буде розгромлене чи взяте в полон. Тож Кремль готує інформаційний грунт для таких подій: мовляв, це не відступ, а ще один наш жест доброї волі.
По-друге, йдеться про просування давньої тези про начебто конфлікт між військовим і політичним керівництвом в Україні. Нагадаю, ще в перші дні масштабного вторгнення Росії Путін звертався до наших військових, мовляв, беріть владу у свої руки, нам з вами буде простіше домовитися. У Кремлі вважають, що керівництво армії Росії та України подібне. Мовляв, вони вихідці з СРСР, з радянської армії й зможуть порозумітися. Це неправда: в українській армії вже майже немає вихідців з радянської армії. Залужний, як і інші керівники ЗСУ, в радянській армії не служив.
— Навіщо Путіну пауза?
●П. Олещук:
— Перемир’я потрібне РФ з однієї простої причини: щоб перегрупуватися, підтягнути резерви, закріпитися на загарбаних територіях. Бо армія, яка вела наступ у лютому, де-факто вже знищена. Оголошена в РФ мобілізація цієї проблеми не розв’язує, адже непідготовлені резервісти — це не армія. Крім того, росіянам потрібно знайти додаткові джерела постачання зброї. Щоб потім, ближче до весни, організувати новий повномасштабний наступ.
Росіянам потрібно знайти додаткові джерела постачання зброї.
— Чи можливе перемир’я за російським сценарієм?
— Ніхто на перемир’я не піде. Українська влада заявила чітко: за президента Путіна ніякі переговори з Росією неможливі.
Усім зрозуміло, що очільник Кремля від своєї концепції завоювання України не відмовиться. Бо відмова від цієї концепції означатиме, що він програв, і буде завершенням його правління в тій чи тій формі. Тому Путін триматиметься за війну з Україною до останку, використовуватиме будь-які спроби переговорів лише як можливість виграти час і продовжити агресію.
●Я. Макітра:
— Варіант домовленостей на військово-політичному рівні міг працювати до 24 лютого 2022 року. Вісім років ми жили у стані напівмиру-напіввійни: було досягнуто певних домовленостей, і політичні гравці, зокрема й західного світу, підтримували цю гру. Путін в очах Заходу тоді був договороспроможним. Але після 24 лютого ситуація змінилася.
— Чи можуть західні партнери змусити Україну погодитися на перемир’я?
●П. Олещук:
— Звичайно, тиск може бути. Щоправда, я б тут говорив радше не про тиск, а про різні варіанти зондування грунту для перемовин. Офіційно ж представники всіх ключових західних структур — і Держдепу США, і НАТО, і уряду Великої Британії, і навіть Франції — говорять про те, що Україна має здобути перемогу, і це буде основою для подальшого врегулювання конфлікту.
●Я. Макітра:
— Не думаю, що є якийсь притомний політик на Заході, готовий підписати з Путіним якісь домовленості й гарантувати їх дотримання. Ті, хто на Заході озвучує мирну риторику, роблять це з розрахунком на власних виборців або ж є проросійською агентурою впливу. Але навіть вони розуміють, що в тих заявах немає сенсу
