Близько опівночі 26 травня на блокпосту при в’їзді до Києва з боку Житомира сталася моторошна аварія. Автомобіль, який рухався Берестейським проспектом на повній швидкості, збив на смерть 23-річного бійця Нацгвардії. За кермом транспортного засобу перебував голова Макарівського районного суду Олексій Тандир.
...Одразу після початку комендантської години нацгвардієць Вадим Бондаренко встановлював конуси, “їжаки” та інші інженерні загородження, які потрібні для обмеження швидкості автомобілів на блокпосту, щоб легше було їх перевіряти. Коли вже повертався на робоче місце, на нього на повній швидкості влетіло авто. Олексій Тандир, який перебував за кермом, не намагався щось зробити, аби уникнути фатального зіткнення. Навіть після наїзду не зміг одразу загальмувати і певний час ще тягнув тіло загиблого за машиною. Потім суддя вийшов з автівки і сказав: “Аби був живий”. Коли почув, що потерпілий мертвий, відразу заявив, буцімто за кермом був не він, а його водій, який втік у кущі.
У загиблого Вадима Бондаренка залишилися троє маленьких дітей та дружина. А батько і брат захищають Україну від російських окупантів на східному фронті.
“Обставини смертельної ДТП з участю судді з’ясовують працівники Державного бюро розслідувань, — каже речниця ДБР Ольга Чиканова. — За порушення правил безпеки на транспорті у стані алкогольного сп’яніння, що спричинило смерть потерпілого, відкрито кримінальне провадження. Винуватцю ДТП загрожує до 10 років ув’язнення. Наразі Вища рада правосуддя дала згоду на його арешт, а суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави. Суддя відмовився від проведення огляду на стан сп’яніння в медичному закладі”.
“У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров’я, — пояснює адвокат Максим Кудій. — У разі ж скоєння аварії, внаслідок якої є загиблі або травмовані, проведення огляду на стан сп’яніння усіх учасників цієї пригоди є обов’язковим у закладі охорони здоров’я, якому надано на це право “.
Біологічні зразки у судді Тандира довелося взяти примусово після ухвали суду. Щоб результати були достовірними, такі дослідження належить робити протягом двох годин з моменту виявлення підстав для проведення огляду на стан сп’яніння. Аналіз крові у Тандира взяли лише через 18 годин.
Результати аналізів наразі не відомі. На засіданні Вищої ради правосуддя, яка надавала дозвіл на арешт, Тандир заявив, що їхав на швидкості 20 кілометрів за годину і п’яним не був. Хоча в його автомобілі знайшли більш як наполовину випиту пляшку віскі.
— У більшості випадків судді, які попадалися п’яними за кермом або скоювали ДТП у нетверезому стані, не зазнавали якогось реального покарання, — коментує Володимир Гришко, юрист фундації DEJURE. — Це створювало певною мірою відчуття безкарності, що все може зійти з рук. Та й самі служителі Феміди, котрі розглядають такі справи, достеменно знають, як можна здійснити маніпуляції з простроченням або здаванням біологічних зразків на стан сп’яніння, щоб потім, як мовиться, вийти сухим із води. Це призводить до самовпевненості, за якої судді без докорів сумління дозволяють собі сідати за кермо напідпитку.
Так, за даними “Автомайдану”, той же Олексій Тандир з 2018-го по 2020 рік розглянув 85 постанов щодо водіїв, на яких були складені протоколи за водіння у нетверезому стані. При цьому 80 людей було звільнено від покарання, і вони не понесли жодної відповідальності за правопорушення. Одна з найбільш промовистих справ, коли Тандир “відмазав” свого колегу, суддю Києво-Святошинського суду Дмитра Усатова, який спричинив ДТП напідпитку. У Києві Усатов автомобілем Ford Mustang виїхав на зустрічну смугу й зіткнувся з автомобілем Renault Duster, водій якого отримав травму хребта. Олексій Тандир кримінального правопорушення в діях колеги не побачив і закрив справу, дозволивши йому таким чином уникнути відповідальності. За таке рішення на Тандира подали скаргу до Вищої ради правосуддя. Але минулий склад цього колегіального органу відмовився розпочинати провадження. Зауважу, що наша фундація подавала сотню скарг до ВРП, вказуючи на схеми “відмазування” п’яних водіїв та суддів зокрема. Але здебільшого у відкритті проваджень відмовляли.
— А загалом хоч кого-небудь із суддів притягнули до відповідальності за п’яне водіння?
— Ми нарахували 25 суддів, які кермували автівкою у нетверезому стані. Це лише ті справи, котрі піддавалися публічному розголосу. І тільки шість із них були притягнуті судами до відповідальності. Більшість уникнули покарання через затягування справ. Вища рада правосуддя звільнила лише трьох суддів. Водночас троє суддів після скоєного пішли у почесну відставку зі значними виплатами з бюджету.
— Наведіть декілька прикладів, коли суддям вдавалося уникнути покарання.
— Одна з найгучніших справ стосується колишнього судді Івано-Франківського господарського суду Юрія Грици. В 2011 році він напідпитку врізався у бригаду шляховиків, котрі проводили ремонт дороги. Внаслідок трагедії один чоловік загинув, інший інвалідизований на все життя. Розгляд справи всіляко затягували й через 10 років її закрили за спливом строків давності. Згодом Юрій Грица пішов у відставку й нині отримує понад 100 тисяч гривень пенсії щомісячно.
Інша справа стосується судді Перечинського суду Закарпатської області Віктора Амаровича. У липні 2014 року на трасі Київ — Чоп він джипом виїхав на зустрічну смугу і протаранив “Жигулі”, 33-річний водій якого загинув на місці. Аналіз підтвердив, що Амарович був у стані алкогольного сп’яніння, хоча експертизу проводили через п’ять годин після аварії. Справу скерували до Мукачівського міськрайонного суду, де вона досі слухається. Поки триває судовий процес, Амарович у 2017 році встиг очолити Перечинський районний суд. А недавно пішов у відставку з довічним утриманням за рахунок держави.
Уникнув покарання і суддя Олевського райсуду Житомирської області Віктор Волощук, який у 2015 році на смерть збив 21-річного мотоцикліста. Він відмовився проходити тест на стан сп’яніння, утік з місця аварії. Суд визнав його винним у ДТП і позбавив волі на 4,5 року. Але відразу амністував як потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи. За тиждень до винесення вироку Волощук пішов у відставку, отримавши почесну грамоту за багаторічну сумлінну працю. Подібних прикладів можна навести чимало.
