Наближається Різдво Христове — особливий час, який наповнює серця кожного вірою, надією й теплом. Хтось уже не вперше зустріне це свято на передовій. Навіть у таких важких умовах, під шквальним ворожим вогнем українські захисники не забувають про традиції і знаходять можливість прославити Ісуса.
“Як військові святкують Різдво на фронті? Усе залежить від того, де ти перебуваєш, а також від інтенсивності боїв, — пояснює 46-річний Микола Голубко, головний сержант взводу охорони зенітно-ракетного дивізіону. — Якщо бійці за 10 — 20 кілометрів від нуля, то зазвичай накривають стіл на Святвечір, приходять капелани, разом молимося — майже все те саме, що й удома. Волонтери передають нам готові страви, але бувало, що й самі готували кутю на передовій. Як правило, вечеряємо близько 18.00”.
Під час вечері, за словами бійця, вони обов’язково колядують, наприклад, “Нова радість стала”, “Бог предвічний народився”. “Потім стараємося подзвонити додому, щоб з рідними також поколядувати хоча б телефоном. Але робимо це дуже обережно: телефонуємо по черзі та стараємося вкластися в 10 — 15 хвилин, — каже захисник. — До речі, у багатьох бліндажах військові навіть ставлять ялинку, привозили нам на передову й дідухи. Тож святкова атмосфера тут є! Стараємося дотримувати традицій, але все залежить від ситуації. Бо москаль традицій не шанує — б’є по нас і на Різдво, і на Великдень навіть ще сильніше, ніж в інший час”.
Ореста Данилка минулорічне Різдво застало на фронті, коли він служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. “Тоді ми тримали Харківський напрямок. Через інтенсивні бойові дії, щиро кажучи, свята майже не було, — каже 52-річний боєць. — Волонтери передали нам кутю й пампухи. Швидко ними поласували й повернулися на позиції”.
В’ячеслав Тітов із 146-го батальйону каже, що другий рік зустрічатиме Різдво на війні. “Святкування в нас завжди скромне: запарена мівіна, бутерброд, ну ще, може, картоплі зваримо, якщо буде можливість придбати на пункті дислокації. Не завжди волонтери мають можливість приїхати на передній край. А тепер на всій лінії фронту — дуже гаряче”, — зауважує боєць.
Архимандрит Нектарій цьогоріч змінив рясу священника на військову форму й служить у 13-й бригаді Нацгвардії “Хартія”. У званні солдата виконує різну роботу на лінії відведення. Переконаний: відчуття Різдва залежить від того, як людина підготує своє серце, щоб Христос там родився.
Волонтерка Оксана Скородинська, голова групи ГО “Майдан”, запевняє: цьогоріч їхні водії, як і минулого року, знову вирушать на передову: везтимуть захисникам усе до Святої вечері.
“Передамо військовослужбовцям кутю, пампухи, різні види вареників, оселедець, грибочки. А ще наші господині печуть для них маківники — це теж обов’язковий атрибут свята. У воїнів має бути все, що й на нашому столі, — наголошує пані Оксана. — Хлопці потім навіть надсилають нам фото зі Святвечора. Дуже радіють, що мають можливість трішки відчути радість свят. До речі, захисники із західних областей вчать колядок і різдвяних традицій своїх побратимів з інших регіонів. Бо в центральних та східних краях трохи інші звичаї. Наприклад, десь готують кутю з рису, а на Святвечір споживають м’ясо. То наші хлопці із Заходу України вже не дають їм цього робити, кажуть: вечеря напередодні Різдва має бути пісною, а м’ясні страви споживають уже у день Різдва. Про святкове меню ми також подбали”.
Разом зі святковими стравами волонтери обов’язково передають на передову різдвяно-новорічні атрибути. “Школярі заздалегідь виготовляють для наших захисників різдвяні свічки, ліхтарики, малюночки, ялинкові прикраси,” — додає Оксана Скородинська.
Отець Валерій Купчак, капелан 103-ї бригади ТрО імені Митрополита Андрея Шептицького, також готується до поїздки на фронт на Різдво. “Обов’язково їдемо до наших воїнів, щоб разом провести з ними ці свята і щоб вони могли відчути радість народження Христа, — каже отець Валерій. — Я облаштував невеличку капличку в одному приміщенні, куди воїни за можливості приходять на молитву, сповідь. До речі, напередодні Різдва більше захисників хочуть приступити до сповіді та причастя. З собою завжди маю валізку, де є все необхідне для того, щоб відслужити літургію”.
Архимандрит Даниїл Тарнавський, священник ПЦУ та військовий капелан, під час різдвяних свят теж відвідає підрозділи, якими опікується. “Обов’язково маємо донести нашим захисникам радість Різдва, — каже архимандрит Даниїл. — Звичайно, ми не можемо повною мірою насолодитися тими святковими богослужіннями та стравами, які були б нам запропоновані в пункті постійної дислокації чи вдома. Але світлі дні мають бути навіть у цій темній безодні війни! Тому мусимо знаходити сили, можливості, внутрішнє налаштування, щоб відсвяткувати день Різдва Христового та інші свята”.
Капелан розповідає, що до цього періоду вони також готуються заздалегідь. “Є розпорядження командира військової частини або наказ про те, де, як і в якому підрозділі провести богослужіння, куди потрібно поїхати першочергово, — пояснює. — З обережністю ставимося до скупчення людей, бо за нинішніх обставин не можемо зібрати, наприклад, увесь підрозділ через небезпеку ракетного обстрілу чи скидання вибухових пристроїв з дронів. У попередні роки, навіть на свята, ворог постійно здійснював обстріли. Якщо є можливість, служимо святу літургію, якщо ні — то лише молебень. Якщо ж зовсім немає як, то проводимо коротку надихаючу бесіду із захисниками. Є багато викликів, та навіть на фронті ми молитимемося та святкуватимемо. Війна триває, але триває й життя”.
Співрозмовник зауважує, що в кожному підрозділі можуть бути свої звичаї та традиції.
“Хтось під кутю стелить сіно, хтось прикрашає ялинку або тільки гілку з дерева, — розказує капелан. — На фронті буває різне. Пригадую, як у 2019 році я перебував зі своїм підрозділом на Донецькому напрямку. В один зі святих вечорів — напередодні Водохреща — ми зібралися, щоб посвяткувати. Звернувся до начальника продовольчої служби, щоб зварити кутю. Коли поїхали по населених пунктах шукати інгредієнти, не могли знайти пшениці, бо традиційно кутю варять з пшениці, а не з рису. Довелося обійтися тим, що знайшли, але кутю таки зварили й навіть заправили маком, медом і горіхами... Різдво Христове — це надія на краще майбутнє і заохочення до боротьби за свою свободу й незалежність”.
