На деокупованих територіях виявляють дедалі страшніші злочини, скоєні російською армією, а в центрі столиці України у Києво-Печерській лаврі моляться за російського патріарха кіріла. Того, який закликає російських військових бути сильними, вірними присязі й усвідомити “історичну важливість” подій, що відбуваються. Що сьогодні діється у цій святині й чому взагалі на восьмому році війни лавра — у руках церкви московського патріархату?
...Заходжу на територію Києво-Печерської лаври. За вхідний квиток у будень треба викласти 80 гривень, для студентів і пенсіонерів є пільгова ціна — 45 грн. До слова, для парафіян лавра відчинена лише у вихідні або ж на великі церковні свята.
Заходжу до великої сувенірної крамниці. Тут продають свічки, образи, хрестики, кулони, книжки. Останні — здебільшого російською. Як і етикетки на винах. У батюшок, до речі, є навіть своя марка — Lavra. Продавчині кажуть: “Вино не просте, а благословенне”. Ціни теж “благословенні” — від 400 до 1790 гривень за пляшку.
Також біля прилавка висить прайс на пожертвування: за найдешевше “єдіноразовоє помінаніє” — 2 гривні за людину, а ось найдорожче на 10 років — за 3 тисячі. До речі, у мене не прийняли записку за здоров’я рідних і мир в Україні, адже моя сім’я хрещена в українській Церкві, вірних якої тут вважають “раскольніками”.
Тим часом у храмі починається недільна служба. Заходжу. Мені одразу роблять зауваження. “Нельзя заходить в храм с непокрытой головой и в брюках, — каже жінка, яка назвалась Надєждою. — Идите, возьмите платок в оренду. Ну а со штанами — помолитесь Богу и попросите прощение. Не идите вглубь церкви, а лучше помолитесь и выходите”.
Після пошуку хустини повертаюсь на службу. Храм переповнений. Чую, як один зі священнослужителів оголошує: “Молімось за московського патріарха кіріла”. Довкола всі хрестяться та кланяються. Також тут моляться за митрополита Павла (відомого як “Паша Мерседес”), який раніше заявляв, мовляв, Україна — країна-агресорка, і звинувачував нашу державу у війні на Донбасі.
Неподалік стоїть жінка, яка дуже активно кланяється, цілує кожну ікону в церкві. На голові в неї — убір, виконаний з паєток у кольорі триколору, з хрестами... Забіжу наперед: вона, почувши мою українську, відмовилась спілкуватися.
Служба закінчується. Знайомлюся з однією із постійних парафіянок, 44-річною Анною. Вона розповідає, що прислуговує в церкві. Питаю, що для цього потрібно.
“Таку роботу довіряють лише постійним прихожанкам та істинно вєрующим, — відповідає жінка. — Охочих, треба сказати, дуже багато. Одні жінки працюють на кухні, інші — прибирають у храмі...”
Із храму виходить 50-річний Анатолій. Він — теж постійний парафіянин. Розмовляємо. Запитую, за що він нині молиться.
“За рідних, за сім’ю, за дітей”, — відповідає. “Ну а за перемогу України молитесь?” — цікавлюсь. “Так. Але... Слухайте, Церква тут ні при чім. Ми — окремо від москви й не маємо ніякого стосунку до війни”.
“Чому ж б’єте поклони за патріарха кіріла, який виправдовує війну?” — питаю. Чоловік поспішає геть...
Із храму виходять священнослужителі. Дехто сідає в елітні автівки, припарковані біля церкви.
Я ж гуляю далі. Біля оглядового майданчика придивляюсь до сувенірних крамниць. Аж раптом бачу... матрьошок! Ціни — від 280 до 1100 гривень.
● На території Києво-Печерської лаври в крамницях продають матрьошки — символ росії. Фото Оксани СТУСЯК
“Купують у нас матрьошки доволі часто, — каже продавчиня. — Ви б яку хотіли?”
Не вірю своїм очам і вухам. Невже ця жінка справді не розуміє, чому в нинішніх умовах продавати символи російської культури — просто аморально?!
Відмовляюсь від такої покупки і йду далі, до сусідньої крамнички. Тут продають освячені кулони з іменами — чомусь російською. А поряд бачу навіть патріотичні скляночки з прапором України — щоправда, вони покриті шаром пилюки. Напевно, непопулярний товар.
...Виходжу з Києво-Печерської лаври з відчуттям обурення. Саме в цей момент українські військові борються за нашу свободу, за нашу Україну. А тут, у самісінькому центрі столиці, коїться якась маячня. Коли лавра врешті перейде до української Церкви?..
У МОСКОВСЬКИХ ПОПІВ Є ГРОШІ НА... КОМУНАЛКУ
Днями голова Державної служби у справах етнополітики та свободи совісті України Олена Богдан приголомшила заявою: вона запевнила, що ПЦУ не зможе утримувати будівлі Києво-Печерської лаври і платити за комунальні послуги.
Так, Олена Богдан заявила, що нині в Києво-Печерській лаврі є понад 200 ченців УПЦ, а в ПЦУ — лише 50 на весь Київ. І, мовляв, саме тому Православна церква України не зможе утримувати споруди і будівлі лаври в належному стані та платити за комунальні послуги. Начебто йдеться про дуже великі суми, які сплачує не держава, а релігійне об’єднання УПЦ.
Загалом УПЦ МП користується спорудами і будівлями Києво-Печерської лаври на підставі розпорядження Кабміну від 11 липня 2013 року №519-р, яке підписав Азаров. А 19 липня 2013 року був підписаний договір між Національним Києво-Печерським культурним заповідником і чоловічим монастирем УПЦ МП про передачу в користування низки культових споруд на території лаври. У цьому договорі не вказано терміну його дії. У переліку обов’язків користувача таки передбачено сплату комунальних послуг та витрати, пов’язані з утриманням майна.
То як, проблема з передачею Києво-Печерської лаври у користування ПЦУ — лише в грошах, чи у тому, що держчиновники — на боці УПЦ МП?
— Комплекс Києво-Печерської лаври належить державі, і саме держава вирішує, якій монашій громаді надавати його в оренду, — розповідає Віктор Єленський, вчений-релігієзнавець, доктор філософських наук. — Православна церква України зверталася до Кабміну, щоб її монашій громаді надали приміщення у лаврі. При цьому ПЦУ не претендувала на весь комплекс і не просила когось виганяти з Києво-Печерської лаври. Якщо держава може надавати споруди у лаврі в оренду чернечій громаді УПЦ, яка є в єдності з московським патріархатом (у Мінкульті кажуть, що так і не дочекалися з кінця травня оновленого статуту цієї Церкви), а ПЦУ не може, то це означає, що вона стає на бік саме УПЦ МП.
Після обрання Президент Зеленський заявляв, що не буде втручатися у внутрішньоцерковні справи. Ця позиція заслуговує на повагу і підтримку. Але якщо інша держава втручається у релігійне життя України і якщо ця держава є ще й агресором, що веде війну проти України, то таке невтручання неприпустиме.
Держава має бути на боці тієї Церкви, яка підтримує Україну в її боротьбі проти агресора, і блокувати спроби використовувати релігію проти українського народу. Нині ми цього не бачимо.
— Але чому так?
— Голова Держетнополітики Олена Богдан сказала, що вірні УПЦ теж гинуть на фронті, боронять Україну, займаються волонтерством. Це все правда. Але священноначалля (керівництво) УПЦ МП не вчило ніколи своїх вірних захищати свою країну.
Упродовж попередніх восьми років їхні єпископи зривали мобілізацію, не встали для вшанування пам’яті Героїв АТО, вимагали миру від Києва і ніколи — від москви, не виконували закону України про зміну назви. І цей перелік можна безконечно продовжувати. В УПЦ МП нічого не змінилося, і вони нічого не навчилися. Все, що цікавить керівництво цієї Церкви, — охорона своєї корпорації.
— Православна церква України не просить виселяти з лаври ченців УПЦ, — каже отець Георгій Коваленко, священник ПЦУ, ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості. — ПЦУ просить владу, у власності якої є лавра, дозволити її духовенству регулярно звершувати богослужіння в одному з храмів Верхньої лаври, які не використовує УПЦ.
Це може бути, наприклад, надбрамна церква Всіх Святих, на якій, до речі, є герб гетьмана Івана Мазепи, будівничого лаврських мурів і оздобителя в стилі українського бароко всієї лаври. Це також може бути Святомиколаївська церква ліворуч від входу до Верхньої лаври або інший храм. Тобто позиція ПЦУ передбачає мирне співіснування і реалізацію своїх прав вірними визнаної світовим православ’ям Церкви України.
Інша річ — настрої українського суспільства. А більшість українців усе-таки не бажає, щоб святині українського народу перебували в користуванні московського патріархату чи того, що від нього залишилося.
