В Україні майже 100 тисяч почесних донорів. Цим званням відзначають тих, хто безплатно здав 40 разових максимально допустимих доз або плазму крові 60 разів. Історії таких людей — далі у нашому тексті.
53-літній черкащанин Сергій Дзюбенко за 13 років здавав кров та плазму 125 разів. У чоловіка — рідкісна група крові, четверта позитивна. “Мені приємно відчувати, що я роблю корисну справу, комусь допомагаю, — розповідає він. — Я здаю кров кожні два місяці по 450 мілілітрів. Для здорового організму така втрата не є великою, тоді хворій чи пораненій людині ця кількість крові може врятувати життя. Особливо актуально це нині, у час війни на Донбасі”.
Сергій Дзюбенко
***
Олексієві Кирюші — 33 роки, у нього — друга позитивна група крові. Чоловік працює вчителем історії. Донором став випадково.
“У 2009 році родич татового друга потрапив у аварію, терміново було потрібне переливання крові, — згадує. — Із усіх, хто зголосився допомогти, підійшов тільки я. Мені сподобалося допомагати, тож тепер я здаю кров кожні два місяці. У мене вже 85 донацій — 45 разів я здавав кров, 39 разів — плазму і раз — тромбоцити”.
Олексій Кирюша.
Олексій розповідає, що донором може стати тільки здорова людина. У центрі крові кожному донору роблять загальний аналіз на рівень лейкоцитів, тромбоцитів та гемоглобіну в крові. Раз на пів року слід проходити загальне обстеження, раз на три роки — поновлювати довідку від нарколога та психіатра. “Тож це мотивує мене більше контролювати себе — я не вживаю спиртного, дбаю про здорове харчування, займаюся спортом”, — каже він.
***
36-літній Андрій Дмитрієв є донором уже 10 років. У нього група крові ІІ+. “У 2010-му знайомі потрапили в аварію, тоді я здав кров уперше, — розповідає. — Маю вже 56 донацій. Плазму здаю раз на два-три тижні, а кров — раз на три місяці. Загалом здав уже понад 26 літрів крові”.
Андрій Дмитрієв.
Чоловік каже, що йому важливо допомагати іншим. “От рік тому син знайомих потрапив до лікарні. У нього були опіки 40% поверхні шкіри, терміново потрібне було переливання. Я без вагань здав кров, — згадує Андрій. — Також попросив друзів-донорів, щоб допомогли цій родині. Так ми разом врятували дитину — хлопчик одужав! Хіба це не вагома причина, аби бути донором?”
Андрій зауважує, що після донації відчуває приплив сили, ейфорію. “Лікар у центрі крові пояснив, що це така захисна функція організму — виділяється адреналін, тому людина відчуває полегшення”, — зауважує.
***
31-річний Святослав Феденко з Івано-Франківська прилучився до особливого виду донорства — здає тромбоцити. Ця процедура триваліша, а також складніша для організму.
“У 2014 році я захворів на кліщовий енцефаліт. Дуже довго лікувався, бачив, як від цієї хвороби помирають люди. Вирішив: якщо одужаю, то допомагатиму рятувати життя іншим, — каже Святослав. — Кров можна здати за 20 — 30 хвилин, а забір тромбоцитів забирає два дні. У перший день донор проходить обстеження. Якщо немає протипоказів, наступного дня можна проводити процедуру тромбоцитаферезу. Вона триває приблизно півтори години.
Мене під’єднують до сепаратора крові. З вени апарат забирає кров, фільтрує, залишає тільки тромбоцити і невелику кількість плазми крові, що потрібна для підтримування тромбоцитів у життєздатному стані. Усі інші компоненти крові відразу повертаються в організм. Тромбоцитарної маси можна здавати приблизно 200 мілілітрів. Донацію проходжу кожні два місяці.
В Україні дуже мало донорів тромбоцитів. Батько онкохворої дівчинки розповідав мені: коли доньці потрібні були тромбоцити, вони зібрали в лікарні всю родину, але ніхто для ролі донора не підійшов. Добре, що вчасно знайшли мене — і дівчинці зробили переливання”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, які тварини зникають в Україні
