Інцидент стався на початку лютого минулого року. Під час шикування заступник командира роти оголосив підлеглим бійцям розпорядження комбрига — вибути для виконання бойового завдання на позиції поблизу села Кліщіївка Донецької області. Однак один із бійців, стрілець-телефоніст, демонстративно відмовився виконувати цей наказ. Під час воєнного стану така відмова трактується як непокора і є серйозним порушенням військової дисципліни.
Проти непокірного солдата розпочали кримінальне провадження. Ухвалюючи вирок, Харківський районний суд врахував повне визнання ним своєї вини, щире каяття, його статус учасника бойових дій і те, що неодружений та має на утриманні неповнолітню дитину. Бійцю призначили м’якше покарання, аніж передбачене законом за це порушення, — два роки тримання у дисциплінарному батальйоні.
А ось інша справа з реєстру судових рішень. Підрозділ ЗСУ виконував завдання з оборони наших позицій поблизу села Берестове на Харківщині. Солдату-стрільцю доручили організувати спостереження за противником, укріплювати вогневі позиції підрозділу й тримати оборону. Однак він відмовився виконувати наказ командира роти. Після відбиття атаки ворога стрілецька рота направилася в сусідній населений пункт для виконання ще одного розпорядження командира. А солдат-порушник залишився в Берестовому.
На судовому засіданні обвинувачений розкаявся у скоєному. Додав, що добровольцем пішов на фронт ще у квітні 2022 року. Враховуючи всі обставини справи та факт нагородження бійця відзнакою Головнокомандувача ЗСУ “Хрест хоробрих”, Червонозаводський районний суд Харкова призначив йому два роки службового обмеження (військовослужбовець не може бути підвищений за посадою та у військовому званні) з відрахуванням у дохід держави 10 відсотків грошового забезпечення.
Мешканець міста Селидового, що на Донеччині, втратив житло і з сім’єю перебрався в Черкаси, де був мобілізований та служив у місцевому військкоматі. У січні цього року начальник ТЦК видав наказ, згідно з яким підлеглий мав вибути для подальшого проходження служби в одну з військових частин у зоні бойових дій. Боєць відкрито відмовився виконувати розпорядження. На судовому засіданні пояснив, що злякався, бо не проходив строкової служби у зв’язку з розладом психіки. Вироком Соснівського районного суду Черкас військового позбавлено волі на п’ять років з трирічним іспитовим терміном.
— Загалом непокора солдата в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років, — коментує військовий адвокат Сергій Старенький. — Але, як бачимо, суди часто застосовують покарання нижче від найнижчої межі. Здебільшого засуджених відправляють служити на два роки в дисбат, позбавляють волі з іспитовим терміном чи призначають службове обмеження з відрахуванням у дохід держави певного відсотка грошового забезпечення. Вважаю, що й таке покарання надто суворе для наших захисників в умовах російської агресії, особливо якщо вони вперше відмовляються від виконання наказу.
— А чи поширене в нашому війську таке явище, як непокора?
— Щомісяця у реєстрі судових рішень з’являється понад пів сотні подібних вироків. Але це дещиця від того, що насправді відбувається в армії. Явище непокори під час війни набуло доволі великих масштабів. Щоправда, солдати-“бунтівники” не завжди опиняються на лаві підсудних. Бо командири зазвичай намагаються здійснити інші заходи впливу на таких бійців. Наприклад, притягують до дисциплінарної відповідальності або намагаються перевести їх в іншу військову частину.
— Чому склалася така ситуація?
— На мою думку, основна причина відмов військовослужбовців від виконання наказів — некоректні підходи командирів до своїх підлеглих. Одних вони постійно посилають виконувати небезпечні завдання, а інших чомусь не залучають до цього. Це сприймається окремими бійцями як несправедливість і викликає супротив. До того ж багато бійців перебувають у важкому психологічному стані, особливо ті, хто в зоні бойових дій із перших днів війни. Їм потрібна допомога військових психологів. Хоча такі фахівці і є в армії, але вони здебільшого змушені займатися паперовою роботою — заповнюють різні формуляри, облікові картки, ведуть особові справи військовослужбовців.
Водночас треба вирішувати питання з демобілізацією. Але, будемо відвертими, до кінця воєнного стану навряд чи вона відбудеться. То хоча б потрібно таким, що вже третій рік воюють, надавати частіше відпустки або раз на пів року відправляти їх на відновлення у реабілітаційні центри чи санаторії.
