Останнім часом в Україні відбувається згортання демократії, свободи слова, парламентаризму, децентралізації, кажуть лідери думок. Притім зазначають, що сам народ дозволив сповзання країни до авторитаризму та несвободи.
“Ми мовчали, бо війна, — написав у соціальній мережі співзасновник Громадянської платформи “Нова країна” Валерій Пекар. — Бо це потрібно для перемоги. Обмежили критику, сфокусували її лише на корупції, але пробачали авторитаризм, цензуру, порушення базових конституційних прав і принципів організації влади тощо. Ми боялися дати поживу ворожій пропаганді. Ми боялися посіяти зневіру та чвари... Є відчуття, що, як наслідок, ми проґавили той момент, коли у своїй деградації система перетнула червону лінію”. Чи справді це так? Тему обговорюємо разом з політичними експертами Олексієм Кошелем, Андрієм Золотарьовим, Віталієм Балою та Ігорем Рейтеровичем.
— Чи погоджуєтеся з висновками про те, що наша країна поступово сповзає до авторитаризму?
● А. Золотарьов:
— На жаль, це саме так. Надзвичайні обставини породжують велику спокусу скористатися ними. Уже не раз, і не тільки в історії України, бувало таке, що в умовах воєнного часу чи якихось надзвичайних подій влада закручувала гайки.
Україна поступово перетворюється на поліційну державу. Подивіться, як у нас відбувається мобілізація! Свавільні дії представників ТЦК, які паплюжать мундир ЗСУ, можна припинити за добу. На жаль, влада, коли її критикують, каже, що це кремлівські наративи, а критиків називає агентами РФ.
● О. Кошель:
— Кожному з нас хочеться, щоб держава була ефективна й ухвалювала рішення щодо підтримки сектора оборони надзвичайно оперативно. У період гострої фази війни, зокрема навесні-влітку 2022 року, держава зробила низку кроків, які, з одного боку, свідчили про згортання демократії, з другого — були виправданими. Як приклад — робота єдиного телемарафону в перші місяці війни або ручний режим ухвалення деяких рішень.
Але з часом ці проблеми, на жаль, поглиблюються. Візьмімо питання свободи слова. В єдиному марафоні новин немає критики влади, інформацію подають викривлено і дозовано. Крім того, спостерігаємо доволі жорстке обмеження роботи опозиційних ЗМІ.
Крім того, бачимо переслідування журналістів, які оприлюднюють викривальні матеріали. Свіжий приклад — повістка журналістові, який висвітлив питання “темників” (вказівок державної влади для журналістів та ЗМІ. — Авт.). Зазначу, що надіслали повістку не на адресу, де зареєстрований і проживає журналіст, а до центрального офісу медіа, в якому він не буває. Це може свідчити про політичне замовлення.
Тема проблем зі свободою слова вже така очевидна, що її обговорюють посли країн Великої сімки. Це серйозний удар по репутації України!
— Які ще ознаки згортання демократії бачите?
● О. Кошель:
— Вплив Офісу президента на ухвалення рішень у Верховній Раді. Цю проблему ми спостерігали і за попередніх президентів, але такого несамостійного парламенту я не пригадую за всі роки української незалежності. Мене це дуже турбує, бо ручний режим ухвалення рішень призводить до серйозних провалів у законодавчій роботі, коли голосування за важливі законопроекти затримується на рік і більше.
Бачимо і проблему несамостійності Кабінету Міністрів, коли деякі урядовці вже публічно говорять про те, що звітуються на Банковій. Виглядає на те, що прем’єр-міністр взагалі є зайвою ланкою у системі державного управління.
Цю проблему визнає навіть президент Володимир Зеленський, який пів року тому на пресконференції публічно заявив, що вплив на ухвалення рішень у державі має 5 — 6 осіб. І серед цих 5 — 6 осіб президент не назвав ні голову Верховної Ради, ні керівника уряду, ні секретаря Ради нацбезпеки та оборони. Це свідчить, з одного боку, про серйозні проблеми з дотриманням стандартів демократії, з другого — про спотворений механізм ухвалення рішень в Україні.
● В. Бала:
— На мою думку, Україна вже сповзла до авторитаризму. Процес узурпації влади розпочався задовго до широкомасштабного вторгнення. Чому Зеленський розпустив парламент 2019 року? Щоб мати більшість у Верховній Раді. Оце зосередження влади в руках групи людей є ознакою авторитаризму.
● І. Рейтерович:
— Як на мене, говорити про авторитаризм нема підстав. Так, є певна монополізація влади, певна цензура, певні обмеження прав громадян, але це не авторитаризм. Авторитаризм — це коли керівний режим вдається до репресій і терору.
Зазначу, що у час війни влада має право вдаватися до певних заборон. Скажімо, у законі “Про правовий режим воєнного часу” прописано заборону на масові зібрання у час війни. Але в нас масові заходи відбуваються, наприклад, рідні військовополонених регулярно збираються та закликають владу звільнити бранців, і ніхто їм не перешкоджає. Разом з тим незрозуміло, чому в нас не випускають за кордон юнаків віком 17 — 25 років, які, як каже закон, не мали б бути мобілізовані.
Насправді є побоювання стосовно того, що Україна сповзе до авторитаризму після закінчення війни.
— Як нам зберегти демократію у нинішніх непростих умовах? Як не допустити найгіршого сценарію?
● О. Кошель:
— Треба забути тезу про те, що під час війни владу критикувати не можна. Якщо йдеться про аргументовану критику, то ця критика робить владу сильнішою. Будь-яка опозиція — зручна чи незручна — робить владу сильнішою. Будь-яка вказівка громадськості та ЗМІ на помилки й недопрацювання влади робить її сильнішою.
● І. Рейтерович:
— Суспільство багато на що заплющує очі, але дає зрозуміти владі: “Після війни до вас будуть інші питання”. Маю на увазі, що можуть бути масові виступи. Влада це усвідомлює, тому навряд чи наважиться перейти червоні лінії.
● В. Бала:
— Єдиний варіант, який не призведе до серйозних потрясінь, — це проведення виборів у разі, якщо буде якесь умовне перемир’я. Наразі ж політичному керівництву варто поділитися владою з опозицією — треба створювати уряд національної довіри і виводити Україну з тієї ситуації, в яку її загнали нинішні керманичі.
